Зачарована долина

Свалява - Стройне - болото "Чорне багно" - "Зачарованв долина" - Мукачево
25/07/2011
83

Учасники мандрівки:

Orange, Maryana, Hulihanka, Globetrotter, sailor, kaydashdima, Whitefox та romchuk1

Захотілося поїхати в гості до сонячної Іршавщини і до всяких зачарованих чудес аж дванадцятьом бескидівцям. Зрештою через різні причини в потяг сіло нас дев’ятеро, що також немало.

_DSC0188Їхалося весело, особливо після того, як зачарований дядько, що мирно спав на сусідній лавці, прокинувся і почав обурюватися «…як то можна купити ровери за тисячу доларів і кататися на електричці», крутячи при тому пальцем біля скроні. На такій піднесеній ноті ми вивантажились у Сваляві. Далі через Стройне добралися до лісової дороги і підйому. Дорога швидко переросла у потічок. Тут я зрозуміла, що мій ровер помаленьку починає зачаровуватися, бо з кожним кроком стає важчим і важчим, і на крутому підйомі вони змовились разом з баулом далі не їхати. Якби не допомога сильніших (за що їм дуже дякую), то Зачарованій долині довелося б зустрічати мене з довшою на 10 см правою рукою. Видряпавшись якось на гору, вирішили пожерти і пофоткатись на пам’ять, бо невідомо, що нас чекає далі.

_DSC0270На щастя, далі можна було досить гарно їхати червоним грунтом, минаючи калюжі, насолоджуючись краєвидами, від чого я перепросила свій баул. Коли потрохи у нас закінчилася вода, а джерело сховалося десь у зачарованому лісі, всі почали скоса позирати на Діму, що віз 2 кг казьонних огірків. На щастя, все минулося без кровопролиття, бо в Тараса із сумки, як чорт із табакерки вискочила банка Пепсі, яку ми жадібно розпили, насилу долаючи бажання випити все додна (як мало людині треба до повного щастя – мерсі). Всі чекали, що ось-ось має вибігти знімальна група реклами пепсі, але цього не сталося, і ми, трохи розчаровані, поїхали далі в пошуках води. Довелося витягати амулети, талісмани і фсьо таке, щоб прикликати струмок.

Чари подіяли, і попереду з’явився потічок. Через це ми трохи залізли в зарості, та ліпше сидіти в заростях з водою, аніж померти від спраги на дорозі ©.  Тут небо потемніло, почорніло, ліс почав хапати нас та наші ровери з баулами своїми чорними лапами, дзвонити у дзвіночки на кермі, ожина і малина почали дряпати наші білосніжні ніжні ноги, з неба почав литися дощ… Не знаю, що би то було, якби мужні хлопці не розпалили вогонь, і ми не почали з Мар’яною розганяти хмари патичками.

Патички виявилися чарівними, дощ і блискавка відступили, прийшли спокій, тепло, приємне світло вогнища, смачна їжа та чай, тиха розмова та пісня.
Зморені важким днем, всі потрохи непомітно порозходилися до своїх наметів і полягали на водяні матраци з підігрівом, тільки з одного намету ще довго доносилося тоненьке хіхікання і грубе бугигикання. Як виявилося, то хіхікали саламандра з видрою і бугигикав борсук – жителі цього чарівного краю.

Наступного дня нас розбудила незрозуміла мелодія. Всіх одночасно осяйнула думка: «Кому це … не спиться». Та вилазити з наметів ніхто не наважувався. Очевидно ця мелодія не сподобалася самому небу, бо почався дощ, і знову запанувала сонна тиша, тільки краплі води стукотіли по тенту, знову присипляючи всіх жителів цього чарівного наметового містечка.
Дощ припинився, і Павло сотворив чарівну вівсянку, яку всі спожили з великим задоволенням. Швидко зібравши намети, рушили лісом шукати камені вулканічного походження, чарівних тварин, водоспади і всі анонсовані красоти, але вони надійно сховалися і не показувалися нам на очі.

Видершись нарешті з лісу, ми знову могли їхати і споглядати долину, всіяну чудовими пахучими квітами. Далі ми надибали чарівних місцевих жителів, що не могли ніяк пояснити, як проїхати до скель (хоча, як виявилося, їхати було прямо дорогою). Добравшись до розвилки, з’ясували, що часу на скелі вже немає, тож треба пензлювати вниз.DSC_0124

Далі був класний затяжний кам’яний спуск. Я знов згадала незлим тихим словом свій баул, що не давав розігнатися. Але виїхавши на асфальтну дорогу, я вдруге його перепросила, бо він підштовхував мене ззаду, додаючи швидкості. Далі до самого Мукачева була краса неймовірна, майже самі спуски і надзвичайні ландшафти. Двоє бійців – Марта і Віталій – вирвалися наперед і сіли на електричку, а решта – неспішно помивши ровери в річці і зробивши променад по Мукачеву – завантажилися у потяг Чоп-Київ і успішно добралися домів.
Ось така вона загадкова, ця Зачарована долина. З першого разу – нічого не показує. Тим не менше, я особисто дуже чарівно провела час. Сподіваюсь, всі решта – так само. Дякую за душевну компанію. Хочу туди ще…

Залишити відповідь