Завітайте в Гавареччину

Скварява - Білий Камінь - Гавареччина - Свята гора - Ушня - Сасів - Золочів
22/10/2011
50

Учасники мандрівки:

kaydashdima та Alina 00

Не дарма існує вислів: “Богом забуте село…”, то він якраз про Гавареччину. Але все по порядку. А спочатку було так.

Зранку на термометрі 2 градуси, добавляю в велобаульчик ще теплого одягу (хоча він в поїздці і непригодився), бажаючі їхати потроху “відвалилися” і на вокзал прибуло нас троє: я, Пашко і Діма. Діму прийшлось чекати, за цей час о 8.30 закрили вхід в приміський зал, каса перестала працювати, почались будівельні роботи і ми залишились без квитків. В голові згадуються проблеми з “мукачівкою”, викладені на форумі, але йдем на 5 перон. Дорогою розпитуєм дівчину з торбою, чи вона на Тернопільську електричку і чи там продають квитки, у відповідь: “Ой не портіть мені настрій”. Так і не второпали, чим це ми їй “портим настрій” .

Поїзд на цей час уже забитий, маячить перспектива залишати велосипеди в тамборі, проте знаходим місце в хвості електрички, вмощуємся, народ все прибуває, рушаєм, забиті стоячі місця (мабуть таки дається в знаки те, що зняті два ранішні рейси на Золочів і Тернопіль). Знайомимось з Пашею, ведем бесіди, обговорюєм поїздку. Так, як всіх більше цікавить Гавареччина, бо в Підгорецькому замку таки колись кожен вже побував, Білу Пані бачив, то вирішуєм почати маршрут в зворотньому напрямку, доїхати до Скваряви і рушити на Білий Камінь.

Проїхали більшу частину шляху, аж тоді з’явився провідник з касовим апаратом. Щось рахував, рахував, то за нас, то за ровери. В кінці видав нам 4 квитки (три на нас і один на три велосипеди). Вивантажилися, напрям на Гончарівку, а потім на Білий Камінь. Відчувається, що постійно плавно їдем вгору.  В Білому Камені зліва від дороги видніється костел, під’їжджаєм ближче. На сайтах інету він датується 1613р, а над вхідними дверима Діма латиною прочитав 1725р.

IMG_2143В 17 ст. графиня Тереза виселила звідси всіх гончарів в Гавареччину, щоб не задимлювали їй Білий замок. За Білим Каменем дерев’яний вказівник, на якому ледь помітно можна прочитати: “музей 4 км”, тут і закінчується асвальт

Далі добре вкатана грунтова дорога доводить нас до церкви в Гавареччині, де є вказівник наліво – музей і гаварецька кераміка. Рушаєм туди. Невеличкий підйом, на горбочку хатинка, але все закрито.

Сусідка повідає Павлу, що майстер в селі якраз випалює глечики. О, є надія побачити процес випалу. Піднімаємся далі. При дорозі цікава криниця глибиною в 50м.IMG_2145

Далі ще вище музей-криївка під відкритим небом.

Пробую сфотографувати, що є в середині криївки, вдається погано. Зверху все накрито запотівшими пластиковими вікнами. Повертаємось до церкви і звертаємо в село.

Зліва заїжджаєм в двір. На подвір’ї байдужий сторож. Хати в селі – мазанки. Йде випал кераміки. Ось це зворотня частина печі, заставлена цеглою, гончар Іван повідає, що процес випалу триватиме 12 годин, потім вироби відстоюються і аж в понеділок їх вийматиме з печі.
Знаходим в селі ще одну хатинку гончаря, в котрого залишки готової кераміки. Загалом в селі залишилось три майстри.

IMG_2160Нас запрошують в майстерню. Робоче місце гончаря. Зліва на полицях продукція, котру підготували до випалу, справа залишки випаленої кераміки. Макітри нажаль немає, ще не випалена. Пашко та Діма вибирають собі горщики на чанахи, мисочки і навіть молочник. Наплічники запаковують доверху.

Запитуєм дорогу на Святу гору, через яку плануєм потрапити на трасу Золочів-Підгірці. Лякають лиш постріли в лісі. При дорозі припарковані явно не місцеві джипи і іномарки. Зустрічаєм мисливця з рушницею. Чи бува нас десь там не підстрелять? Як нам пояснили дорогу, то так ми трохи і блукали. І тільки дзвінок Юрку Скитальцю допоміг зорієнтуватися на місцевості і повернути на правильну дорогу. Тому для бажаючих деталі наступні.

IMG_2163Повертаєм назад дорогою в напрямку Білого Каменя. Відразу за початком села (напівстерта табличка буде зліва) перший поворот наліво і в’їжджаєм в ліс. Тримаємся всипаної осіннім листям дороги, яка звертає правіше. Далі різким лівим поворотом дорога виводить на поле. Їдем по ній так, щоб ліс залишався постійно по праву руку. Справа бачимо дорогу вздовж лінії електропередач, виїжджаєм на неї, трішки вліво і бачим вказівник, а в лісі бетонні сходи.

На горі криничка, відкрита церква, поряд будується нова дерев’яна, монастир з одним монахом Євгеном. Належить це Українській Автокефальній Православній Церкві.

Згідно інтернетівської інфи в 1948р тут трьом дівчаткам з Гавареччини об’явилася Матінка Божа і почало бити джерело. Каплиця збудована з тої нагоди згоріла в серпні цього року. Євгеній запросив нас до кухні монастиря, пригостив млинцями, голубцями, салатом: “що Бог послав…”

Спускаємся по добре вкатаній дорозі по другу сторону гори, треба добиратися до Ушні. Виїжджаємо на поле, нам направо. Ліс справа, зліва оброблені поля, щось посаджено. І тут почалось. Дорога ніби вкатана, а налипає на гуму так, що заднє колесо вже тягнеться, як лижа ( то добре, що мені не встигли поміняти покрихи на сліки). Злажу, кросівки відразу перетворюються теж в лижі. Дивлюсь Дімі так само не вдається їхати. Круте лиш Пашко, він без болотників на Мериді, та й практика їзди дається в знаки. Пробую відчиститись – марно. Згадую Боржаву. На допомогу приходить Пашко зі словами: “Ти думаєш ось так нести ровер 5 км до села? Треба знімати задній болотник.” Я його не рухала цілий сезон. Дивимось, як кріпиться: раз, два, три, чотири, п’ять точок кріплення. Макс поставив справно, закріпив надійно. Спочатку до гвинтиків ніяк не вдається підібрати ключі, потім розумієм, що і викрутками туди не підлізеш, треба знімати колесо. Діма тримає ровер, Пашко крутить. Ось уже колесо зняли, але кожен болтик з інакшим роз’ємом, котрі не відразу піддаються лонгусівському інструменту. Поступово в Пашка все виходить, залишається лиш одна стяжка, яку ніяк не вдається зірвати підважуванням. Через деякий час марних зусиль, Діма ніби випадково признається, що має ніж, але ж до того партизаном тримав велосипед і мовчав . І ось фінал, харакірі і болотник знятий. Велика подяка Максу за добросовісну роботу, ніколи болотник сам би не відірвався Very Happy

Доїхали до Ушні де є старий костел.

Грунтівка продовжується і тут направо починається асвальт, інтуєтивно повертаєм туди, але вчасно перепитуєм і жіночка пояснює, що заїдем в поле. Вдалині видніються радянські споруди. Видно асвальт вів до корівників. Вертаєм на грунт, який виводить нас до дороги Золочів-Підгірці.

IMG_2171Час втрачений, його залишається лиш, щоб доїхати до замку, привітатися і мерщій назад. Тому Пашком і Дімою приймається правильне рішення повертати на Золочів, пошукати мийку і в 17.40 відчалити на Львів, бо скоро смеркає, а наступна електричка, аж в 22 год.
Дорогою в Сасів оглядаєм дерев’яну церковцю. Відреставрована. Про себе думаю, добре, що не покрили бляхою.

На мийці було зайнято, тому відмивалась вже у Львові за 10 грн, бо болота було більше, як в тої машини, сказав до мене працівник.

В поїзді касири знову довго щось розповідали про семінар, де їм оголосили, що за перевезення ровера тепер – повний квиток. Я вступила в марну дискусію, але закінчилось все, як і раніш. Нам видрукували один квиток на три ровера. Пасажирів було мало. Дорогою Пашко розповідав про свої літні поїздки в Карпати, розвідані дороги і маршрути, яких нема на мапі. Так, що приймайте в команду веломана.

А загалом, завітайте в Гавареччину. Лиш повертайтеся назад через Білий Камінь.
P.S. Сподіваюсь, що сьогодні мені привезуть таки макітру з Гавареччини. З роботи в ті краї поїхала машина.

Дякую чудовій компанії, зокрема за надану допомогу. До нових зустрічей і поїздки в Підгорецький замок. Наїздили трохи більше 50км. Насолоджувались оглядинами.

Залишити відповідь