А тепер вгадайте де були?

Стрий - Моршин - Болехів - Долина - Вигода - Мислівка - Вишків - витоки р. Свічі - Мислівка - Шевченкове - Вигода - Долина
  • Загальна відстань: 134 км
  • Плани, як завше, були грандіозні. Як писав борман, транскарпатські. І коли інформація на бескиді майже нікого не цікавила, то у неформальній обстановці святкування вищезгаданого ДН дало свої результати. Зі фразою «хай гризуть ліхті» ми таки рушили в дорогу…

    Таких свєткувань, певне, я ще не мав. Два дні з Люпцьом нас крутило і визрівало щось, але таки визріло. І делегація зібралася у Мукачівці у зазначений час. Розморені телеса розпливлися по лавкам і в такт похитувалисі руху. Незчулися як домчали до Стрия. Там взяли керунок на Сколе? і помчали… Аж поготів схаменулися та вернули на путь істинний. Домчали десь ду Фалиша, як ото зустіли Сам’а. Так дружно покотили у Моршин, де всмак напилисі моршинської. Юрко автентично заповнював плєшку моршинської моршинською.

    Кілька підйомів та швидкоплинних спусків – Болехів, ще трішки наруги – Долина. Перекус, йозеро, спокій. Але дорога не чикає, тому рухаємося далі. Монотонний асфальт дещо нудний і не занадний. Аж поки не визирнуло сонце, було так надприємно вкотитися з вітряної осені в жагучу весну. Поки був привальчик ніжилисі життєдайним теплом, от вже з тринейцятого кілометра почалася набагато цікавіша дорога. Повільно протинала Свічу, ліс, простори і крутилися поміж хребтиками зачинаючи Горган. Де-не-де вихоплювали цвіт анемон, пролісків, підсніжників та жаднюче ковтали пронизливо свіжу масу повітря…

    Вкотилисі у Мислівку, де, отповідно, от пуза пожерли і пуїхали на Синевир. Оце вже я дорвався, оце вже був кайф, після такого довгого застою відірватися по рихлій, ще мало доторканій гірській дорозі. То ми собі з Самом відривалися по повній, кайф ніописуємий. Збоку все далі і далі повзла Свіча, тихо нашіптуючи голос гір. Дібралися ду станції Бескид, вузькоколійної. Звідти вирішили пертися на Вишків(або все таки Синевир), бо не були певні що здужаємо запляноване. Покотили по вузькоколійці. Хороше і класно було споглядати це, уявляю як би зашкарублі міські людиськи розкривали писки, їдучи вагончиком от тут. Пучалисі сніги і ми борсалися відчайдушно в них, таки старалися не спішуватися.

    Перехрестя. Тобто натяк на нього був, але Люпцо розвідав простори і таки ми повернули на Вишків. Волочилисі невпинно довго, по кулка в снігу, який плавно переходив у водяну жижу брунатного кольору, нагадуючи про ще недавнє існування колії тут. Завтра приходило в наші простори, місяць виповзав вповні у всьому своєму пронизано-прохолодному світлі. Вибравшись на узгір’я – відкрилася просто невимовна панорама, заки віддихувалися старалися вкласти щонайменші деталі. Нагледівшись почвалали рихлим снігом далі. А далі фрірайдний спуск, дещо треба було через дерева скакати/переносити ровир, але то було ФЄСТ. Поки ото не вкотилисі ду хати аля Бабадаг. Там почудувалися, піджерли добряче смаженини, підпили чаю і в путь.

    Далі почалося саме веселе – болотяний спуск. При заморозку забиває все, що мона і не мона, не те що передачі говорити не було змісту, довелося кілька разів ставати і викидати болото, бо не годне було крутитисі кулко. Але вибралися у Вишків, на асфальт і впірйод на перевал, бо по мокрим нозям файно бив морозець. Видряпалисі, потім даунхіль по шальоним роз ковбасам темнішнім, Мислівка. Далі та звивиста та вже знайома дорога.

    Але сон почав косити не на жарт і вимикався на ходу. Тому доводилося розганятися до 30-35 і жарити. Так не засинав хоч, але ями ловилисі на ура, бо розгледіти на такій швидкості було щось важко (троха було шкода Сама, що на колесі бовтався в ті ж ями). Відірвавшися від маси вмощувалися на узбіччі, вмикала маячок і лягали спати на 5-10 хв ,поки нас наздогнали ми знову жарили, правда на дорозі потраплялися виродки які світили дальнім світлом прямо з метра, ще й вискакували на зустрічну, може хотіли роздивитися…

    Але ось завітна Вигода, а тут вже рукою подати до Долини. Ось вже і вогники міські. Ровир почав розморожуватися і рясно сипатися дощем з вологи і болота. Долина, вокзал, сон, кіпіш, спакування, потяг, чай, глибокий вагонний сон.

    Зрання продряпуєш очі і пумало розумієш виконане і дійсне, перемішується все у образах, споглянутому і записаному теребайтами у мозок. Ще мить тому думав не хочу вже нікуди пертися, відпуск від гір, а вже тягне і тягне у щось «таке справжнє й чисте».
    Дякую кумплеям за виконане, розділене, віддане, радісне, прийняте.

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 17/04/2011
    134 км Львівська область UA
    Отримати напрямок

    Складність:

    Учасники мандрівки:

    Hulihanka, CAM, hvvi, Lubko та skytalec