Боржава. Туди і назад

Воловець - г. Високи Верх - г. Ґимба - г. Маґура-Жид - Річка - Пилипець - Воловець
  • Загальна відстань: 56 км
  • Бескиди, бескиди…такі манливі, такі далекі і безкрайо просторові.
    Ці думки мене ніколи не полишають, особливо у хвилину мінімалістичного простору і задушливості міста. Інколи так прагнеться вирватися поза межі цівілізації, канути у Л…кайфі.

    Так було вирішено і всім оголошено про дводенку Боржавою. Та чомусь людиськи застатичніли за, вже, відлинаючу весну і ніхто не пристав на мою пропозицію. Та і я вже не ймав віри сам їхати, та щей в пятницю так красиво катнули, що дало поживи душевної і, вже здавалося, більше ніц не треба, та… Скніючи вечором у сімнівах і пориваннях я піддався цим потокам феншую…Переглянувши дидактури я вибрав маршрут – Лавочне-Воловець-Великий Верх-Подобовець-Воловець. Коли все підготував, було вже по 12, тому тре було лягати спати. Але о 3 я проснувся і згадав, що покришки то тре зліші, сумінівів нема, що там гуано. І ще до 5 готував мадохався з байком.

    І ось будильник, звісно хотілося ще повалятися, але часу було не так вже і багато, зібрався, зайшов у маркет, купив ще поживи і на вокзал, білет до кінцевої, потяг, навушники. Останнє я не пожалкував, що взяв, бо було купа якихсь моцкалів, що їхали у Славсько, поряд мене. Вже при самому Лавчоному я заприятелював зі ще кількома туристами, які сказали, що ліпіздричка їде аж до Ужгорода, тому плани кардинально змінювалися. Я трохи вагався, але все-так хотілося поновити минулорічний маршрут травневий. Тому вирішив їхати на Міжгрір’я.

    Десантувався у звісно(згодом горе-) Воловці десь біля пів 1. І в дорогу… Гори-и-и-и-и-и-и…мене зустріли сонячною усмішко, зеленавістю і болотом. Тому верх було важко їхати, аже тепер зрозумів, чому пульс скакав до 180, все-таки спека, вологий грунт, важкуватий броцик далися взнаки, але вже в шалені апхіли коли пульс був високий – спішувався. Так чимало народу обійшов, всі прганують феншуйнути. Біля струмка поповнив свої запаси водні, вода як завше смачнюща, прохолодна і доладна. Дошкріб до сироварні, перекус. Трішки попосидів, позгадував, повкладав чим-більш у память і гайда у манливицю. Піднявся до метеостанції – так трохи важче, але швидше. Там було купа поляків на позашляховиках. Привітався і почвалав далі…

    Великий Верх, Стій… Все це припорошено легкими потоками снігових коврів. Не втримася, щоб оце просто, безкрйо не поглинути. І знову далі. Мене обійшли на автівках вищезгадані поляки, махали руками, а самі тупо втикалися на розслабоні у керма і усміхалися. Я зціпив зуби і ліз далі, хоча ті машинки добряче зболотили дорогу, що явно не полегшувало дорогу. Але увіткнувшись біля траверсу на Стій вони не змогли далі нікуди їхати. Щастя, радості і гордості за свою міні-автономію не було меж. Але це ненадовго. Бо підйом на ВВ мені нагадав Пікуй: місцями доводилося тягнути, сунути, нести і волокти свій транспорт. Стало вдосталь важко…Пригадалися слова Віталіка, ось-ось мали почати терпнути губи.

    Але раптом стало рівно, я бува подумав, що це лише перехід, але ось тріада! Я вийшов на ці шалено обвітрені простори. Була купка піших туристів зі Львова. Побалакали, глянув у карту (оскільки моя була розрахованга зовсім не на це :)). Розумів, що часу щоб добратися до Міжгрір’я вобмаль, тому рушив далі. І по якісь зловісній традиції вкотре прогавив поворот в сторону Шипоту, хоча цей раз захопився фрірайдом, тому трохи траверсував ВВ, щоби не вертаця. І поманила мене дорога, знову, чи то пак вкотре, у широкі рідні далі.

    Ось і Гимба, щось не дуже хотілося на неї підніматися по дорозі, що вела (на скільки я памятаю з минулого разу) петлею. Тому пішов прямо по снігу, трішки началапав води, але то було приємно. І ось вже заріє Магура-Жид. Траверсу не видко було, тому довелося напролам, як і майже всі наступні вершини. Далі пішли вражіння, вже не було якихсь вершин чи статичтики, а просто вражіння.

    Спуски опісля підйомів закінчувалися враз. Рівних стежок було катма, але на них старався надолужвати згаяний час на підйомах. Гори досить швидко минали попід боки, особливо коли швидкість перевалювала за 40-45. Адреналін підпирався під серце і дедалі вище, спуски круті, камяні, кілька разів чуть не полетів бозна куди. Але якось в крайні моменти часу старчило холоднокровності зробити правильний маневр, чи то рух, чи зажати/одпуститим гальма. По спуску обертався – жахався того, що зробив, повернувши голову вперед – зачудовувася, кожні кілька хвилин не міг, щоб не спитися: краєвиди настільки чудові, знимкував, сидів, пив, тішився, набирався. Пумалу закінчувався запас води, а з минулої мандрівки памятав про джерело в районі Кичери Круглої, але не знайшов його, добряче вимотався вже і все більше ніжився сонцем, що вже добряче опекло руки і ноги.

    Далі йшов шмат спуску, поки все йшло по памяті ніби добре, хоча орієнтуватися в кардинально іншу сторону було трохи важко, тим паче без карти . Потім згадав камяний спуск у лісі, де було купа листя, а вньому каміння, це було щось, швидкість, різкий спуск, пирховані небезпеки. Каміння так і летіло вдрузки. Од постійного спуску закіптилися ротори, передній просто скіпав, але все ніби файно працювало. Після 20 хв спску я почав доганяти, що мав десь бути поворот праворуч до ліска і згодом камяного хреста. Але вертатися назад – не наше кредо, була вже доста пізня година – на 6, і я собі подумав, що ніц не буває безпричино та й продовжив спуск._MG_4634

    Оцтанній був шалено складний, і я ненаю яким чудом я вибрався звідти живий і не ушкоджений: потоками води шалено розмило дорогу, і в центрі утворилася добряче канава, по бокам, отповідно, пологі береги, їхати ну прахтично нереально, бо в канаві каміння шальоне, щедро притрушане лдистям минулорічним, збоків цілий час зносить в середину. Так тривало десь півтора км, мучився сильно, їхав трохи тою канавою, чуть не поодбивав руки і колеса, – аж ексцентрики повідкручувалися. Але то все закінчилсоя і переростло у звичайне висохле гирло річки, по якому можна було їхати вже, бо було купа дрібного каміння. Так спустився в якесь село, згодом стало ясно – то була Річка, до Міжгіря не доїхав фест 7-8 км хребта. Але я радий, що так сталося, буде причина повторно битися.

    Виїхавши на “ацвальт” сільський – я був більше радий каміню минулому, але минув його і виїхав на плавний, рівненький гудрончик. Немов колискова гуділи мої покришки, так хороше мчалося аж до Пилипця, ду поки мене не прижала природа, і як на зло кругом одні хати і села. 7 км я боровся з нею, аж поки в Пилипці не знайош тиху, мирну місцину обабіч струмка. Перепрошую за некулітуру, але так феншуйно під дзюркочання струмка, тихий шепіт вітру, колихання польових квітів я не какунькав.

    Сили мене покидали, і на виїзді з Пилипця я впав наніц. Хотів їсти і разом з тим не міг ніц в себе всунути, руки гуділи, ноги не тянули, покришки не накатували(звісно по ацвальті зла гума чомусь не котить, хоча піднятися на чомусь сліковому було би не реально). Але зібравшись з силами, отримавши побажання надорожні од товариша я продовжив дорогу. Вїхавши у Подобовець почався(по знаку) 5% підйом, удмав шас рвану трішки і все. Але то діло розтяглося до неймовірності довго. В памяті почали проходити згадки, як колись там їахв автобусом і довго піднімався, почали виринати сьогоднішні події. Це все перемішувалося в голові до неймовірності невмісно. На простому підйомі пульс піднімався до 170, і то при швидкості 8-9 км/год. Я вимотався не на жарт, і коли, нарешті, прийшов капздець тому 3 км підйому, під час спуску я тіко думав, 3 км, 3км і починав кляти все на світі, бо вже ен був ладен ніц робити. Алез вітром повернулося трохи сили, вільности і натхнення. І вже замайоріла “цицька”. я не бв, певне, в житті такий радий цій інтимності, певне і при народженні, і в біульш інтимних ситуаціях. Я вже крутиув на невідомій мені силі, хоча перед тим долав найважчий в житті підйом, навіть не було мені так важко з вочого докручувати на одній нозі до Воловця останні 3 км. Але я мчав на крилах шаленства. І ось довгомученний ВОЛОВЕЦЬ.

    На вокзалі я затарився поживою і квитком, до потягу було щось більше години, година боротьби проти сну, але якось зміг я то подолати, заплюнувся в потяг, ну і, звісно, відрубався наніц. Львів зустрів мене кривавим, здаровеним місяцем…

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 02/05/2010
    56 км Закарпатська область UA
    Отримати напрямок

    Учасники мандрівки:

    hvvi