Тисовець і прилягаючі хребти

Орявчик - Тисовець - Росохач - Завадка - Мохнате - Тухолька - Козьова - Орявчик
  • Загальна відстань: 95 км
  • Поїздка почалась з того, що дружини декого з постійних учасників усіх вело поїздок сказали, що їм набридло сидіти самим вдома і що на ці вихідні ніхто нікуди на роверах не поїде! На щастя, вдалось знайти компроміс і ми поїхали матрасити на базу в с. Орявчик, що поблизу Тисовця. Але куда ми без своїх залізних друзяк? Звичайно ж прихопили їх з собою. Зібралось нас декілька сімей, з малими дітьми і закоренілими матрацниками.

    Посидівши в сімейному колі, Назар, Костя і я сіли на ровери, і, сказавши, що через годинку будемо, ми тут не далеко, поїхали на спортбазу команди Збройних Сил України, діючу базу підготовки наших олімпійських лижників, біатлоністів і трампліністів – Тисовець. Підйом до бази, мабуть, один з найважчих, які мені доводилось долати: 800 м постійний нахил 10%, потім стандартний серпантин, як на стандартному перевалі. Загалом ділянка дуже цікава і там непогано можна тренуватись брати підйоми. З верхньої точки відкривається вид на базу.

    Над дорогою звисає вражаюча стартова площадка для стрибків з трампліну, заввишки як 6-7 поверхів (ех, звітам би на роверііііі…)

    Місце для катання на велосипедах там прекрасне. Спортсмени зимою там їздять на лижах, а літом на роликах з палками. Тому всі прилягаючі вершини вкриті мережею доріжок завширшки 2 м і з чудовим асфальтовим покриттям. Також там є майданчик (100х100 м для біатлонної стрільби)
    Деякі доріжки мають контрнахили – асфальт плавно переходить на стінку. Їхати правим вухом майже паралельно до землі дуже незвично і цікаво. Так як ті доріжки прокладені по хребтам, то там є дуже багато карколомних спусків і стрімких підйомів, як на американських гірках. Один з таких спусків ми без напрягу пройшли на швидкості 72 км/год.

    Подумали собі: а якщо напрягтись? Розвернулись і поїхали назад вгору (загалом за 27 км. Набрали 870 м висоти, катаючись по тих гірках). Виїхали на вершину і понеслись вниз. Результат 74 км/год. Думаю, можна було б і швидше – вся заминка в тому, що на середині спуску доріжка повертає на право на 90 градусів і проходити цей поворот не приторможуючи трохи страшно, бо не видно, де він закінчується. Але, теоретично, можна прокласти таку траєкторію, щоб пройти цей поворот без гальм. Підйом на горку, розгін, лечу, бачу поворот, не гальмую, нахиляю ровер і за 5 см до зовнішнього краю дороги вписуюсь на швидкості 65 км/год. Фуххх, більше так не буду, думаю я, але треба ставити максималку. Розганяюсь ще і… 77 км/год. В Назара теж так, в Кості 79 км/год. Запас адреналіну закінчився, і, щоб щось не почало з нас виходти замість адреналіну, вирішуємо припинити цю затію і просто спокійно покататись. Спуски спусками, а підйоми непогано вимотують, крім того жінки з бази дзвонять. Треба назад.

    Немає спусків без підйомів. А так як підйом ми вже пройшли по дорозі туди, нас чекав спуск на зворотньому шляху:

    На серпантині спускались обережно, вище 50-ти не гнали. А от на 800-метровці 10% нахил просто зобов”язував тиснути. Тиснув, тиснув і на фініші витиснув:

    І треба було так далеко їздити і вбиватись на тому повороті в Тисовці? Всі умови для рекордів були під носом, за 200 м від бази. В хлопців на спідометрах на пару сотих менше, тому вони піднімаються ще раз. Але піднявся більший вітер і планка вище не піднялась. Крім того ми ще туди повернемось, поставимо сліки замість злої резини і подивимся, що з того вийде. Всього накатали 27 км.

    В вечері пішла злива. Тому решту дня матрасили на базі, грали в теніс і водне поло. Домовились на наступний день встати в 4 ранку і поїхати кудись подалі. Але встали 9 ранку і плани довелось коригувати. Як сказав Назар: “Їдемо поки є дорога”, так і поїхали з Орявчика в сторону Росохача. Так як пройшов дощ, мало б бути дуже цікаво. Наші сподівання виправдались: асфальт швидко закінчився, почалась розмита болотяна дорога між селами, яка потім вивела нас на хребет, звідки відкривались неописуємі краєвиди:
    Проїхавши так 30 км і добряче наліпивши болота на ровери, вирішили повертатись на базу.

    В Мохнатому несподівано вивернули на трасу Київ-Чоп (несподівано, бо карти не мали, а їхали “поки є дорога”). 25 км швидкої їзди, і ми вже на повороті на Орявчик. Залишилось якихось 7 км. Ізюминка тих 7 км полягала в суцільному наборі висоти на 250 м з “торчками” по 10%. Заблокувавши вилку і зціпивши зуби, ми добрались на базу, де вже всі збирались. Але після такого підйому ставити ровери на дах машини було б неправильно, тим більше, що тепер ми мали б спускатись по тій же дорозі. Тому вирішили провести експеримент Scott vs Subaru, хто швидше доїде до траси. Нажаль, скоттинки програли півхвилини…

    От такий вийшов компромісний вело-матрас: і родини роверистів довольні і залізні коняки вигуляні.

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 09/06/2009
    95 км Львівська область UA
    Отримати напрямок

    Учасники мандрівки:

    E-one, RotoR та Kono