Біля озера у літню ніч…

День 1.

Якось так буває в мене завжди коли дуже чогось хочу і та ідея западає в голову то поїздка чи подорож виходить прекрасна і повна враженнями. Так було і так сталось.

Ідея “провітрити” візи на Соліні виникла ще декілька тижнів назад. Спочатку розглядав варіант через Хирів але електричка там вже давно не ходить через кордон а проситись в бус то не наш метод. То ж було прийнято кулевлобне рішення їхати з Медики своїм ходом.
Погода і прогнози погоди вбивали весь оптимізм перед поїздкою але маючи досвід – сильне бажання сильніше поганої погоди. А прогнози були такі – в суботу мало падати весь день з перемінним успіхом, місцями доволі багато.

Склад учасників мав варіанти, в результаті за день до подорожі мало нас їхати четверо. Їхати вирішили без палаток бо тягнути зайвий груз на 1 день змісту нема взагалі – кайфу менше а економія незначна – в цей період на Соліні більшість готелів майже пусті а ціни більше ніж приємні.

Отож переставивши контактні педалі з мтб на свій туринг, заваривши звечора “фірмового” чайку (карпатські трави + зелений + мед) і кинувши трохи канапок настала субота. Настала мушу сказати досить рано, поспати вдалось десь 3,5 год. Електричка до кордону вирушає трохи по п’ятій. Під’їхавши дізнався що нас їде не 4ро а 3є, один учасник вирішив проспати.
Ото ж їдем я, філін і іван krool.

Якісь години сплили дуже швидко, трохи покрутили гальмівні колодки, попланували, обговорили дорогу і ось вже кордон крадеться своєю усмішкою хтивою а з ним черга “в сємь хвостов”. Але ми не “з робкого дєсятка” як казав один жидобандеровєц, зразу повалили в прохід для інвалідів і велосипедистів. Але поляк який там вартував був явно зелений і синок ще і не розумів шо ми хочем. Довелось пояснити шо нас мають пускати в спеціальні двері в обхід черги і навіть показали йому надпис над ним де про це говорилось. Але він не здався і сказав нам про перезмінку то ж довелось хвилин 15-20 стояти як мавпочки за кліткою: величезна черга спиртоносців, сигаретопереносців і інших бедронщиків дивилась на нас пустими очима. Дехто намагався шуткувати, дехто виміряв об’єм моєї рами в літрах спірту який туди б можна було заникати, хтось просив перевезти на багажнику. Але змінка перезмінилась і ми весело відповідаючи шо не везем ні вудкі ні папіросув опинились прямо в ЄС. На годиннику трохи по восьмій. Няш.

Крутим по рівненькій дорозі, зліва ріпак, хмарно, сонце намагається пробитись крізь товщу хмар але марно. По плану нам треба заїхати в село поруч де в Івана були якісь родинні зв’язки щоб зробити декілька фоток. В селі найшли старий український цвинтар на горбочку.
Помочивши ноги в росі рухаємось далі. Хлопців тягне ближче до великого асвальту я ж стараюсь найти якісь шпари на карті щоб скорочувати пунктирними дорогами Smile

І це вдавалось дуже незле – проїхались полем – грунтовочкою, потім натрапили на підвісний міст через річку якій явно попередні зливи додали сил. На мості стояв поляк і тонко всміхався а коли я проходив мимо сказав жи там є фест болото далєй. Але я пустив то мимо вух вальнув по затопленій водою стежині далі попутно чуючи “теплі” слова тіммейтів ззаду. Ну а шо, в них ж мтб))

Їхалось якось класно але трохи важко – всі були геть не виспані. Зупинились десь піджерти і далі собі котились кльовим асвальтом. Почались підйомчики. Поляки ніде не пишуть % підйому чи спуску – хз чого. А місцями підйоми були адські. Оскільки моя касета явно не мтбешна то ж 1-1 для таких підйомчиків інколи було напряжно, ну але шо робити, тре крутити.

Спуски прекрасні – асвальт без ям, дороги спроектовані чудово – жариш собі 50-60 з кайфом. Скотились з перевальчику, по дорозі побачив лисицю яка перебігала дорогу, а тут сонце вийшло. І шо ж за прогнози? Обіцяли дощу багато а тут таке…

Крутим далі. Дорога плавно бере вверх і починається затяжний підйом. Кайф – ліс з обидвох боків, річка, машин нема, асвальт… підйом там нормально виснажує і перед фінальним ривком робим привал. Вирішую змінити штани на шорти (сонце!) але підсвідомо відчуваю шо погода мені того не пробачить)) Показавши дупу небу продовжуєм гребсти і таки вигрібаємо той перевал, хмари починають збиратись солідні, чорні і холодні. Розумію що зараз буде весело))

Починаєм спуск, вже трохи прожарили, тут бац, на ЖПСі дорога яку я проклав перед тим йде не на спуск… ииии, вертаємся кількасот метрів і знову трохи набору) Заїжаєм під шлагбаум в ліс. Ну тут вже енциклопедичний феншуй – вузенька доріжка лісом з рівненьким асвальтом яка інколи міняється на грунтовку і вверх-вниз-вверх-вниз.

Нарешті докручуєм на ше якусь вершину перевалу, хмари вже дихають нам в лице. Вода вже от-от десантується. Думаю про себе шо будем робити як почне валити грім, ми ж наверху, буде весело, цель вийті із боя живим Smile Стоїмо і думаєм шо робити. Іван пропонує навідатись до хати яка стоїть єдина на перевалі з красивим декором на території. Починає капати. Підходимо, никаємся під дашок, стукаєм спитати дозволу але нікого нема. Через деякий час з’являється старий поляк з хворим псом який нам дозволяє перечекати дощ, більше того запрошує в чималенький напіввідкритий будиночок літню кухню з п’єцом і пригощає “оранжадою”.

Дощ валить нещадно. Відпочиваємо, говорим з поляком якому виявляється більше 80 років а звати його Зеник (хоча він назвався Зеноном чи якось так). Старий варить нам гербати і поливає гострим слівцем ватніків і Путіна ) Францувате політикі… наслухавшись “риболовних і охотнічих” історій і напившись гербати продовжуєм шлях. Мушу сказати шо старий нам дуже допоміг адже просиділи ми в нього годину а то й півтора а так би могли мокнути…

Дощик ніби закінчився. Дорога мокра і я тішусь болотнікамSmile В хлопів вода б’є фонтаном. Скидаєм з перевалу, котим далі. Стоп, не туди, розворот. По дорозі Іван хапає якусь шнягу і пробиває колесо. Оперативно заклеюєм, місцевий поляк накачує компресором колесо. Сервіс Smile

Далі по словах Зеника ми мали подолати “дужу гуре, вєльми остри”. Крутим. Місцями градієнт виносить мозг)) Разок навіть довелось спішитись на передих бо коліна чуть не зламав об свою касету (треба буде поміняти на більшу). І ось ми зверху ще одного перевалу. І знову черговий офігееееннний спуск під 60.

Догрібаєм до магазину, заходим до склєпу, купуєм якісь енергетики, я ще закинув собі пачку брі Smile Енергетики якісь нормальні, без таурінів і кофеїну зато мають магній і вітаміни.

Далі дорога вже на Соліну. Починається бруківка(!). Краєвиди просто прекрасні – річка Сян широко розлилась після останніх злив, сосновий ліс, пташки співають, поляки сміються.

Гребем по горбистій місцевості весь день, ноги вже трохи ватні: вверх-вниз, а от і Бобрка))) Правда дорога не як в нашій, а навпаки. Майже вдома. Догребли. І тут починається злива. Стоїмо під деревом, вдіваєм штормовки, починаєм тупити )) Знаєте ж як то є коли змучений і вже на фішіні… тупиш собі вкайф. Доїхали до якогось лєвого будиночка технічного біля електростанції, стоїмо під дощем, проїжають якісь поляки поруч, відкривають вікно в машині, шось стібуться чи не хочем ми на дамбу))

Але нам треба шукати дах тому валим знову вверх в апхіл і о чудо – через декілька витків серпантину бачим вказівних на пансіонат SARA який бачили на букінгу. Підкотили, власник запросив з нас 100 злотих (400 грн) за всіх за 4місний номер. Ляпота, вид від подвір’я в нього класний, є гриль, в номері навіть чайник є) Правда номери без виду на озеро. Домовляємся з ним шо він наші ровери заникає десь пізніше ввечері шоб не сперли, йдем переодягатись, виходим – роверів нема, чувака нема. Ииии… логікою розумієм шо він їх певно просто десь вже заховав, але шось всередині каже – а шо якшо ні? Rolling Eyes

Відвідуєм місцеве кахве де їмо фірмову капусту з м’ясом – бігус і якийсь супчик. Далі в магазин за гриль-ковбасками і пивом живєц.
Зайшли на вечірню дамбу (запор по польськи, ага). Красиво… більше скажуть фото.

Власник знайшовся, підтвердив шо наші ровери не сперли. Ну все, можна грилити ковбаски. В номері повтикали місцевий канал з польською диско-попсою і завалились спати. Так пройшов перший день подорожі.

Від дому вийшло десь 100км.
По території ЕС – 92км.
Набір висоти склав 1787 метрів
Спуску на 1614 метрів.
Трек:

День 2.

Прокинутись планували в 8 чи то 8:30, на практиці було ближче до 9.
Швиденько перекусили залишками вчорашніх ковбасок і булочок, прибрали номер. Оскільки ланцюги під час вчорашнього дощу вимило начисто – попросили якогось мазуту в власника готельчику. Він виніс якусь чорну густу шнягу…. ну шо поробиш треба мазати Crying or Very sad

План був простий – проїхатись ще раз на дамбу, купити сувенірчика якогось, підзакупити хавки, води і валити в Україну. Маршрут проклав по принципу найкоротшої дороги де можна проїхати Very Happy Але про це згодом.

Погода була краща – без опадів але досаджав якийсь вітер. Погуляли по дамбі, по базарчику. Мушу сказати шо вночі мені більше сподобалось. Ну і вйо назад. Частина маршруту пролягала вже по знайомих місцях. Знову підйоми/спуски, на спуску довелось вижати 67км. Непогано подумав я, побивши свій рекорд по швидкості )

З великої траси звернули доволі швидко то ж природа і симпатичні асвальтні дороги без машин стали знову нашими супутниками. Мушу сказати тварин в цьому районі дуже багато. Постійно нам попадались вбиті на дорогах пташки, їжаки, слимаки ітд. Але найбільшим звіром виявилась лисиця яку хтось недавно збив Sad

Відтягнули нещасну на оббочину і продовжили рух. Паро підйомчиків, паро спусків і от ми знову під’їхали до “дужей гури” – перевальчик з моцним градієнтом. Виперлись. Взагалі так сталось як тільки ми їли шоколадку – починався підйом )) Це правило переслідувало весь другий день. Спуск обіцяв бути хвилюючим. По-перше градієнт давав зрозуміти шо можна буде летіти, по-друге на цій ділянці було декілька острівців з ямами. Погнали.

Сказати що спуск получився жестяковим це не сказати нічого Smile На початку трохи гальмував, потім забив. Результат – 70км/год. Рекорд побито знову! Докрутили до траси, купили в магазині енергетики, проїхали трохи і знову на маленьку всіма забуту дорогу) Ляпота. Трохи підйомів, спусків і зупинились випити куплене. Нарешті погода стала ідеальною – сонце, хмарки.

Далі нас чекав ще один перевал. Дорога була то асвальтна то грунтова, я з своєю касетою мусів гарувати, хлопаки догрібали ззаду. Краєвиди були нещадно красиві – ліс, річка, акуратно поскладані лісниками дерева (пронумеровані!). Так викотили на перевальчик, далі був спуск по роздовбаній трохи дорозі, від того доволі екстремальний =)

І знову почалась ідилія – рівненький асвальт в лісі. Можна розслабитись і з’їсти шоколадку. Шо нас чекало далі? Звісно підйом Smile Підйом правда стартував за шлагбаумом зі знаком заборони в’їзду для авто. Виявився він грунтовим зі щебнем. Щоб не чути теплих слів помчав вперед Very Happy Знаходились ми на території якогось заповіднику. Після підйому почався спуск і дорога різко погіршилась до кам’яного розковбасу. Шкода що я не на МТБ подумав я і вжарив зі спуску так шо руки чуть не вирвало )) МТБшніки вирішили спускатись повільніше за що і поплатились: мені вдалось зустріти оленя чи то козу яка за метрів 20 вискочила, глянула на мене і поскакала далі в ліс. Чудовий момент.

Заїхали в якесь село. До перемишля на пряму залишалось кілометрів 20. Спитали якихось мужиків як дорога далі – вони сказали шо файна підступно сміючись. Хм… валим. Спуск… і.. річка. Треба переїздити. Роззуватись влом, проїхали так. 50м підйому.. упппс, ЖПС показує шо не на тій дорозі. Вертаємся, знову проїздимо річку, потрапляєм на “ту” дорогу – грунтока яку розмило зливою, багнюка ще та. Їдем по ній і … річка Smile Філін вирішує не знімаючи каців її перейти. Переходить і каже шо далі дорога ше гірша. Часу не так багато, вирішуєм свалювати назад і виїжати з села на трасу. Шкода мокрих ніг ))

Доїзд до траси був, звісно, через міні-перевальчик. Вилітаєм на трасу. Перевели подих, хочем їхати але чуєм дикий гул. Несеться жужик на спорті (мотоциклі). При знаку в 70 км/год і обережно тварини він валив в районі 200, в поворот зайшов так шо просто ліг на дорогу. Ех… важко уявити що б було якби лисичка вибігла…

Стартанули вниз. Я вже думав час бити рекорди завершився. Фіг там. Спуск там був просто феєричний. Їду з включеним жпс – 58.. 60.. 65… 70… 73… 76… згадується лисичка, бачу крутий поворот, скидаю і знову виток і внииииз… жесть Smile

Далі почався тур до перемишля під назвою “оглядові горби” )) Кожних n кілометрів був апхіл, потім спуск. Заїхали в KRASICZYN глянути на замок. Часу обмаль тому швидко забігли за 4 злотих, зробили пару фоток. Замок якшо чесно мені не дуже – скушно.

Час минав, ми крутили як могли бо хотіли ше заїхати на піцу на площу ринок в перемишлі. Заїхали, часу залишалось мало тому взяли готову піцу, клацнули декілька фото і повалили в сторону Медики. Піца була смачнаSmile

На все в нас залишалась година. Докрутити ~13км, пройти кордон, доїхати до електрички. Жарили як могли, тримали 23-30 по рівному. Приїхали з запасом хвилин 30-40. Кордон пройшли за 5хв. Купили води і от ми вже біля електрички. Ура! Подорож вдалась!

Підсумовуючи другий день:
– протяжність по ЄС – 93,61км.
– набір висоти 1498 метрів
– спуску 1686 метрів

Отож в короткому підсумку:
Загальний кілометраж поїздки вийшов 200+км.
Кілометраж по території Польщі: 185,52км.
Загально набору по Польщі: 3285м.
Загально спуску по Польщі: 3300м.

Додаткові висновки:
– місця там бомбезні, дуже. Хочеться ще але на довше часу і поїхати вниз до чехів а виїхати в Ужгороді.
– легкий турінг на 700 колесах рішає а не такий чугун як в мене))
– касету все-таки треба брати щадящу для колін
– головне це бажання, настрій і запал =)