Черемоше, Черемоше, бистра Твоя вооода…

Надвірна - Делятин - Яремча - Ворохта - Ільці - Бистрець - р.Черемош - Дземброня - Шпиці
13/05/2011
105

Учасники мандрівки:

Korguk та Lubko

Зливалис’мо ся Черемошем і сего року )
Ото на травневі вихідні, всі люди як люди – поїхали машинами, лиш я один дуріст попхався ровером.. Ледве урвав чи не останній загальний квиток до ковбойського забацаного потяга львів-чернівці (той що через ходорів-стрий ціну ніч волочеться).
о 5 ранку зажер у Хронкіуску славетного смердячого горєчого пса і вйо!
Перші 30км до Надвіної чомусь видались найважчими
Майже рівнина -“майже” бо все таки вверх – проти течії Бистриці Надвірнянської, легкий проте зутрічний вітерець – потім вже межи Горами його не чути було.
Отакого насилу бовтаючого педалі з висолопленим язиком застав мене туманами і дротами переднадвірнянський світанок:

Надвірна вже потроху прокидалася – заодно прокидався і я, невеличкий перевальчик між долинами Бистриці і Прута частково йшов пішки – щоб дупа оговталася від несподіваного навантаження спросоння.

На веселому спуску до Делятина вже здається прокинувся і ясна річ – захтів їсти ). Думав дотягну до Яремчі – та де там – розлігся на найближчому бетонному фундаменті біґ-борда – якраз щоб добре проглядалася дорога – то ж десь автомобілісти мали наспіти.

Піджер, перепочив, а їх все нема – повзу далі. В Яремчі наздоганяють. Зустрічаю їх: “ну що, оващі, маринуєтесь?!”, сам при цьому максимально “включивши раму” і роблячи вигляд ніби оті кілометри позаду – то так, розминка ))

Далі все пішло спокійно – поволі набираючи висоту промайнули Ямна, Микуличин, Татарів. Єдине що примушувало інколи крутити інтенсивніше – дедалі частіше на горизонті з’являлися і потім зникали в дзеркальці заднього огляду ортопедичні матраци на прокатних “велокраїнівських” роверах – все ж таки Марта справедливо стверджує що кожен з нас перш за все – егоїст  .

У Ворохті ше раз підгриз і здається прокинувся остаточно. Бо попереду – Кривопільський перевал! ) По дорозі прилип до якихось велосіпєдрісток, наче б то теж “прокатних” – отож швидко зрозумів що з таким темпом я розлінюся остаточно – ось і вони зникли в дзеркальці.Перевал дався надиво легко, ну на спуску вже так розкочегарився що ледве заклався в поворот на Буркут в Ільцях ))

Щебеняста дорога через Красник неприємно нагадала дупі про її тяжку службу, але нічо, на сліках думав буде гірше.З тріумфом вкотився в табір екстремістів, де вже готували перекус Лядик з компанією ).

Невдовзі підкотилися наші автомобілісти (вони до того часу заселялися в мажорну хату в Бистреці) і гайда надувати катамаран.

Вони дули-дули а я лишень снував ровером вверх-вниз вздовж Черемоша – то до Турклубівців, то до Екстремістів, то ще когось знайомого знайду – кльово бути ровером на сплаві – всюди встигаєш, зі всіма пересікаєшся ).

Що ж, спустили судно на воду – пішли у перший рейс, по-туристичному, зі стерному, а я кочуся берегом і час від часу знимкую:

Але доводиться багато чекати бо сплав ішов тєжко, часто якийсь шляк їх трафляв – то вже потім я вияснив що то їм стерно між каменями застрягло і порвало задній поперечний стрінгер, на якому власне стерно й трималося. Заодно й Роман (той що спереду неприпнений) кілька разів скупався.

Наступним рейсом пішли вже четверо, по-спортивному:

І як не дивно – практично без пригод, стрімко і невимушено за 30хв. злилися від устя Дземброні до Красника.Далі таборування, ковбаси-чаї-танці-співи до ночі:

Проте вирішую таки котитися в Бистрець до тамтих автомобілістів, бо там моя вся споряга. А вони там сидять в гламурній оббитій білою плащіковою вагонкою хаті і кажуть шо до них не можна прийти колядувати бо тут господарі будуть недовольні – мене то ясна річ люто харить та все ж котуляюся з метою взяти свій спальник і вернутися ночувати в табір екстремістів.

Цього дня я уже вдруге втікаю від дощу – вперше коли я катулявся з Кривопільського перевалу – у Ворохті лупить люта злива, вдруге – лишень відкотився я пару км до Бистреця як екстремістський табір також накриває рясний дощара.

Заки докотився – пропало бажання вертатися в табір до екстремістів – не так далеко як дорога дужже зла і недобра.

Але таки заспівали, правда надворі, але в не менш гламурній “бішєдці” ((. Проте на той час більшість тутешнього контингенту вже була доволі нетверезою:

То всьо тіпа присвячувалось Пляцковому дню народження. То тако між іншим )
Наступного дня вирішили ломитися в Ґаджину.

Проте дехто відчув себе геракаклом і мав намір йти на Попа Івана через Ґаджину. Тому вони ломанулися швидше а я лишився чекати решту кулєґів з екстремістського табору. Лишень встиг розглянути їхню мапу, бо своєї не мав і ніколи звідтам в Ґаджину не ходив.
Вийшовши в Ґаджину ніяк не могли натішитися її красотами:

Поволеньки піднялися на Шпиці

..і вже знайомою мені з минулих походеньок стежкою спустилися до підніжжя Мариша, звідки через чудову полонину (треба буде ще туди скочити, вельми феншуйні місця) спустилися в Бистрець. Правда вкінці довелося посмакувати талої води – через відсутність мостів мусили брести через потічок Мариш – малеенький такий відносно, але зимний як холєра, ноги ломить так шо аж нечути на чім стоїш..

Тим часом наші горе-нафігатори замість того щоб спокійно по стежці прямувати в Ґаджину (в них же мапа!) – ломляться влоб на Шпиці

Потім проскакують частину Чорногірського хребта, розуміють що Піп Іван для них недосяжний і таким же крутяком (хр. кедроватий) крізь сніги і жерепи падають (практично в прямому смислі) додолу. Ну, хоча тепер сидячи в теплій хаті мають що згадати – екстрім ще тоой..

Ще було кілька навігаційних проколів, але менше з тим, фпадло то все писати. Мимоволі одночасно і несподівано (тому що судячи з Пляцкових телефонних повідомлень вони були цілковито дезорієнтовані, тому прогнозувати зустріч було неможливо) сходимося в місці відгалуження “ґаджинської” дороги від русла Мариша, і люто змучені але через край пересичені враженнями від варіяцьких (в кого не дуже а в кого – аж надто) мандрів плентаємся домів..

Добра вечеря і співи-балачки десь так до третої ночі під лускіт дощу по дахові “бішєдки”. За дощову ніч вода піднялася і так було жаль покидати цей повноводий Черемош, не помацавши цієї каламуті веслом.. 🙁

Крутити педалі назад по калабанях я полінився – і як останній овощ, прикрутивши ровера до даху Ромцьової Вектри, сам розлігся на бамбетлі Риштуняцького Тіґґо..

пес.

https://picasaweb.google.com/AndriyishynR/aciNVJ#

https://picasaweb.google.com/ryshtun/mkSOEF#

 

Залишити відповідь