Гайдамацькі мотиви

Сміла - Кам'янка - Холодний Яр - хутір Буда - Суботів - Чигирин - Орбіта - Світловодськ - Кременчук - Шушвалівка - Бугаївка - Іркліїв
  • Загальна відстань: 350 км
  • Оскільки, через ряд обставин, запланована поїздка до Білорусі накрилась великою ногою, було вирішено перенести маршрут у дєбрі вітчизняні.

    А ще скажу про прогнози погоди. Вони мені нагадують інтернет-гороскопи – завтра Луна зайде в сузір*я Нептуна, відкриються тільки три чакри і тому цілий тиждень буде йти дощ. Отакої… І всі вазони, як один, відмовились їхати і залишились сидіти вдома.

    А ми з кумом, не боячись прогнозів, поїхали шукати гайдамацької звитяги. Маршрутик цей я планував уже давно і от прийшла пора втілювати його в життя.

    1 (2)Отож. Не пройшло і пів дня, як дизель-експрес Умань-Черкаси промчав 120 кілометрів і привіз нас до міста Сміла. Звідти ми вже своїм ходом попрямували до Кам*янки – міста в якому збирались декабристи, а також приїжджали жити Пушкін і Чайковський. Там з цього приводу є музей-садиба, який ми і відвідали. А ще там, в мальовничому каньйоні, тече річка Тясмин, але на те часу вже не було, нас чекав овіяний легендами Холодний Яр, до якого треба було ще добряче крутити.

    1 (13)Холодним називається яр, до якого сходяться п*ять глибоких ярів, порослих лісом. Загальна їх довжина близько 250 км. На їх території розташовані більше двох десятків сіл і хуторів. Кожен з ярів мав свою назву і призначення – в одному повстанці виготовляли зброю, в іншому проводили склики і т.д. А ще там розташовані Мотронинський жіночий монастир, в церкві якого гайдамаки освячували зброю, залишки скіфських городищ, оточені височезними земляними валами, кургани, а також таємничі печери, якими повстанці переходили з одного яру в інший. Біля хутора Буда росте 1000-літній дуб, біля якого збиралися бунтівники Залізняка. Там є ще купа всяких цікавостей, тому можна сміливо робити окремий тур до Холодного Яру. Дуже специфічне місце і дуже специфічна атмосфера. А похмурі чорні хмари ще посилювали ефект.

    Не доїжджаючи до монастиря є вказівник до пам*ятника партизанам та залишкам скіфських валів. Чудове місце для табору, там є столи і лавки. Воду можна набрати в монастирі або в джерелі Святого Онуфрія, що перед входом до монастиря. За потреби можна заночувати в самому монастирі, варто просто попроситись. Ще один кемпінг (більш цивілізований) знаходиться нижче по дорозі від монастиря, біля монастирського ставу.

    Чесно скажу – ночувати в Холодному Яру трохи тойво, стрьомно… А ліс вночі такий темний, що мій хвальоний Петцл більше нагадував світло від свічки… Кумів, доречі, теж.

    Ось так закінчився день перший. Накрутили ми всього 75 км, зате побачили купу цікавого і отримали море вражень.

    Метою дня другого була інша козацька столиця – Чигирин.

    1 (38)Туди ми і вирушили. Але покинувши яр Холодний, дорога прямує в інші яри, вже безіменні, але від того не менш напрягучі (в плані вкручування вверх). По дорозі зустрічається багато курганів. В селі Суботів відвідали славнозвісну церкву, зображену на п*ятигривневій банкноті ))) Насправді відома вона тим, що була збудована, а згодом в ній і поховали самого Богдана Хмельницького. За церквою ще є музей-городище.

    В Чигирині ми відвідали музей археології (вхід – 3 грн.!!! – варто піти хоча б для підтримки українських музеїв), хоча там гарно і цікаво. Потім поїхали на Богданову гору, де відновлено частину історичної фортеці, яка була на цьому місці, а також величезний пам*ятник козакам. З гори відкривається панорама на Чигирин. Спустившись донизу, потрапили в центральний сквер, в якому розташовані музей козацтва, а поряд проводяться роботи по відбудові маєтку Хмельницького. 1 (51)

    Далі наш маршрут прямував до недобудованої/зруйнованої Чигиринської АЕС та міста-супутника біля неї. Їдемо по бетонці, назустріч їде дядько на «Україні». Кричу йому на ходу: «Ми на Орбіту потрапимо?», – а він відповідає: «Так, прямо по цій дорозі». Тільки в Чигирині таке зрозуміють…

    Орбіта – це поселення енергетиків, яке виросло біля будмайданчика майбутньої АЕС. Потім від проекту АЕС відмовилися, а про поселення «забули». Тому більшість жителів його покинула. На даний момент там залишились покинутими два дев*ятиповерхових будинки (малосімейного типу) та об*єкти інфраструктури (універмаг, магазин з рестораном та обслуговуючі будівлі). Жителі, які залишились, переселились у два п*ятиповерхових будинки. Саме поселення розташоване в чудовому сосновому лісі, кілометра за два від Кременчуцького водосховища. Доречі, всі будинки в гарному стані і вимагають лише косметичного ремонту. Отож якщо комусь треба квартира, є великий вибір… і всього 10 км від Чигирина.

    1 (60)

    Ну а з Орбіти ми направили своїх коней на саму станцію.

    Ще на під’їздах видніються масштаби будівництва: ціла сітка бетонних доріг і майданчиків, насипів, безліч недобудованих/зруйнованих приміщень та залізобетонних виробів, труб і траншей. Дивлячись на те все розумієш – наша убога держава ніколи такого будівництва не потягне. Зате зруйнувати – це по-нашому. Що ми власне і застали на місці АЕС, від якої залишилась труба, адмінкорпус та купи розкришеного бетону. Якась «фірма» то все викупила і організувала видобуток заліза з бетону.

    Ночували ми на березі водосховища, біля джерела, з якого жителі Орбіти возять питну воду. Тут у нас була чудо-пічка, яка кип*ятила казан води за лічені хвилини. А ще комарі… просто відбірні! Кілометраж знову матрасний – 70.

    Зранку повернувся пофоткати АЕС і застав купу мужиків з кувалдами – добивають звіра.

    Ну а далі було ригалово з 10-градусними підйомами і поганим асфальтом, майже до самого Світловодська. Одразу згадались прокляті серпантини Криму. Але то вже таке…. В Світловодську гарні дівчата. Причому дуже багато. Хоча саме місто виглядає недоглянутим. Фото на фоні Кременчуцької ГЕС (доречі, там форкатись не можна) і ми вже на лівобережній Україні. Далі були купання, шорттрек через поля і ліса до м.Градизьк і обід зі спогляданням риболовного атракціону. Потім шматок вузької траси Кременчук-Золотоноша, де нас ледь не покатало автобусом і кантрі-райд по селам в пошуках прибережної дороги. Нам у цьому допомогла місцева дівчинка на скрипучому «Салюті», яка запропонувала провести нас крізь павутину сільських вулиць, за що її велика подяка.

    1 (140)Після села Шушвалівка бетонка від краю водосховища заходить у цілу систему ставків для вирощування риби. Всі дороги насипні і всі кудись розходяться. Всього один паварот нє туда… а вже починає сутеніти і комарики активізувались…. Нарешті виїхали в якесь село, яке – не знаю. Табличка на держ. установі каже Бугаївка, карта – є таке село. Але час ставати на ночівлю, восьма година, а ми десь посеред села, на розі 5-ти доріг. Методом консенсусу (кумові не сподобався один напрямок, мені інший) ми вгадали правильну дорогу і вже за пару хвилин воювали з особливо злими і недружніми місцевими комарами на місці табору. За день – 115 км.

    Зранку ми знову вирулили на набережну дорогу.

    В тих місцях особливо гарна як в плані пейзажів, так і дорожнього покриття. Покинувши Полтавську область знову повертаємось на вчорашню трасу, але на Черкащині вона значно ширша і рівніша, і нею крутимо до села Іркліїв де затарюємось продуктами і кукурудзяними паличками. І вже вкотре вертаємось на набережну насипну дорогу вздовж моря.

     

    1 (156)Там ми зупинилися на покупатися. Шикарний піщаний пляж, море за горизонт, тиша і раптом…. шось дебело бахнуло. Кум тут же висунув теорію про мисливців на качок, але як виявилось, то крякнуло моє заднє колесо. На скатові вилізла грижа і перетерла камеру, а запасну я завтикав… Дві години пройшло в потугах залатати пробоїну і дві години вона не латалася. Поки я не плюнув на неї, взяв коня в руки, а рюкзак на плечі і потопав пішки. Кум помчав вперед шукати в глухому хуторі камеру на 26 з престою…

    Ну я так йшов, ішов, пройшов аж кілометра півтора, а попереду ще 15. Нє, думаю, так діла не буде… тридцята спроба може бути вдалою. І таки да, надулось! Я на радощах доганяю кума, хвилин на 10 ми потрапляєм в дощ, який по теорії прогнозів теоретиків Гідрометцентру мав мачіть нас увесь похід, і ми доїжджаємо до зупинки місцевого ковбойського поїзда, який завтра нас має промчати по насипу через усе водосховище до Черкас. Відчувши розслабуху, колесо моє здулося знов і було невблаганним. На табір падаєм в чудовому сосновому лісі, одразу за зупинкою. Вночі прокидаюся від страшного реву, думав на нас падає літак. Кумові привидівся танк. А то був звичайний пасажирський поїзд. Ніколи не думав, що вони так гарчать… Це і був наш фініш. Далі нас ще чекали 7 годин торчу в дизелі, пиріжки з яблуками і циганка-гадалка.

    Ну от, в принципі, і весь сказ. Накрутили ми в загальному 350 км за три з половиною чистих ходових дня. Надивилися місцевих красот, взнали невідомі і повторили відомі факти історії, відкрили для себе ще один кусочок України, а також довели, що прогнози, то штука дуже не прогнозована.

    Є що сказати?

    СТАРТ: 21/08/2012
    350 км Черкаська область UA
    Отримати напрямок