Матрас – майже бревет

Старий Самбір - Хирів - Тернава - Самбір - Рудки - Великий Любіль - Львів
28/04/2011
145

Учасники мандрівки:

AlexSay та backpacker

Недільний вечір. Гуляю з києво-житомиро-французькими друзями у парку коло Високого Замку. Несподівано пізня СМС від АлекSay десь о 23:30: “Їдем в Стрий, 11:16 львів-сянки з приміського”. Погоду ніби обіцяли непогану, мабуть варто поїхати; тим паче не вдосвіта виїжджаєм, значить мав би бути якись матрас, – думав я собі.

25 квітня, понеділок. Вранці погода за вікном хороша, є натхнення покататися, підтверджую участь, швиденько збираюся і гайда на приміський вокзал. АлекSay і Петро вже на місці, їдять морозиво. Виявляється їдем не в Стрий, а зі Старого Самбора на Хирів. Петро в останній момент переконав Алекса їхати туди подивитися замок і ще якусь закинуту військову частину, здається. Ну Хирів так Хирів :).

Контролер на вході на перон дивується і каже, що не варто було брати зайві 1,5 квитки на ровери, що пропустив би і так – не вгадаєш :). Завантажилися в електричку. На мій подив усі всі три велосипеди вдалося компактно розмістити в одному проємі коло 2-місної лавки. По дорозі балачки на навколороверово-життєві теми. Виявляється, Петро тепер працює в новому веломагазині на Сахарова.

Десь о 13:45 стартуємо зі Старого Самбору. Не проїхали і 5км, як трапляється халепа – у Петра на першому ж підйомі ламається гак. Спроби переробки на сінгл-спід виявляються невдалими. Петро змушений достроково повертатися назад. Влаштовуємо прощальний перекус на пагорбі і продовжуємо подорож удвох з Алексом. У цей час хмариться та гримить. Видно, що неподалік у деяких місцях йде добрячий дощ. Сподіваємося, що пронесе/втечем.

Дорога на Хирів постійно вверх-вниз. Ну і розбита добряче, як і переважна більшість наших доріг після зими. Незважаючи на це, у доволі непоганому темпі доїжджаєм до села Тернава, де нас таки наздоганяє дощ з градом і блискавицями. На щастя встигаєм сховатися на автобусній зупинці, не встигнувши змокнути. За півгодини-годину дощ стихає. Стає прохолодно.

До пункту призначення залишаються лічені кілометри, Алекс наполягає, що варто таки дістатися до замку. Ще трохи мокнем по дорозі селом. А от коли починаємо підніматися грунтовкою поруч з кладовищем, буквально грузнемо у мегалипкому бридкому болоті. Мені навіть йти було важко.

До сліків і воскованої рами Алекса бруд порівняно менше чіпляється. А от мій найнер ще стільки багна не бачив…

Алекс не здається і підбадьорює мене продовжувати сходження. Сяк-так відчищаємося, щоб хоч колеса крутилися. Обліплені багном ровери напряжно тягнути догори, припинаєм їх до огорожі і рухаємося далі пішки. На схилі у полі дме пронизливий вітер, холодно. Проте на серпантині у лісі доволі приємно після дощу. По дорозі зустрічаємо компанію піших туристів, що вже спускаються.

DSC_7845 PanoramaОсь і руїни Добромильського замку Гербурт. На території замку тусувалась/бухала місцева молодь (школярі мабуть ще). Перекушувати у їх “веселійкомпанії не було жодного бажання. Алекс ще потім казав, що чув краєм вуха якісь негативно-погрозливі коментарі у наш бік, але ні у що це не матеріалізувалося.

За кілька хвилин огледіли замок зсередини. Алекс трохи пофоткав. Спуск та перекус на схилі коло припнутих велосипедів. Руїни замку мене не особливо вразили. А краєвид зі схилів Сліпої гори (560м) на навколишню місцевість доволі непоганий, незважаючи на похмуру погоду.DSC_7862

По дорозі вниз виявляється, що мегабагнюку можна було оминути, якщо підніматися навпростець через цвинтар, а не обходити його збоку. Робимо спроби краще відчистити велосипеди, просимся до людей з криницею на подвір’ї. Господарі виявилися дуже добрі – дали два відра, щітку і навіть допомагали набирати воду. Тут під’їхав якись їх сусід і каже, що в Хирові є автомийка. Він туди передзвонив запитати, чи працюють і чи помиють два ровери. Ніби-то підтвердили, ну ми відповідно і гайда, подякувавши. Але, на жаль, мої побоювання справдилися і мийка виявилася закритою (“ну свято ж сьогодні”). Тож велосипеди довелося відмивати, залізши майже по коліна у річку Стрвяж aka Стривігор. Щоправда вода виявилася не такою холодною, як ми боялись.

Втравши купу часу, виїхали з Хирова на Самбір десь тільки по 20-ій. До Скелівки якось доволі розслаблено їхали, щось балакали, махали у відповідь привітним місцевим мешканцям. Але потім, перекусивши, піднатиснули. Повчився сидіти на колесі в Алекса.DSC_7876

На в’їзді в Самбір у Алекса потужний прокол – зігнутий цвях у двох місцях пробиває заднє колесо. Проходжу майстер-клас з заклеювання камери.

До речі, ми з Алексом виявилися доволі комплементарними ;): я мав дві фліски, одну з яких позичив йому, коли стало холодно (Алекс вилітнився і був тільки у велофутболці, мав лише велоштани з додаткового одягу) і насос (зазвичай його возить Петро, який цього разу достроково закінчив покатушку), який став у пригоді при усуненні пробою; Алекс же, крім ліхтаря на велосипеді, ще мав Petzl, який позичив мені (без нього пересування у темряві було б ой яким проблематичним).

Після фіксання камери Алекса дзвінок від/до Петра, який каже, що ніби десь одразу по 22-ій з Самбора якись потяг на Львів. Мчимо на вокзал. Проте виявляється, що останній о 20:40, а наступний десь аж по 4-ій… Для годиться почекали ще трохи на маршрутку. Тим часом з’явився якись потяг, і ми вирішили перевірити, що то за один. На Стрий їхати не було сенсу, тож, недовго думаючи, вирішили повертатися до Львова власним ходом.

DSC_7879Виїхали з Самбора приблизно о 22:45, вже накручено 65 км. Дорога не така погана, як я очікував. Доволі цікавий досвід їзди у темряві. Ніч, зорі, зрідка проїджають автівки, тиша і тільки наші ланци скриплять :).

Спочатку вдавалося тримати 23-25 км/год. Десь після 80+ км мій “бобік” з незвички почав здихати і темп впав до 18-20 км/год :(. Алекс сам би тримав 25+ весь час – я почував себе трохи незручно. Проте він мене терпів, постійно цікавився, чи все гаразд і т.п. Чи не кожні 8-10 км зупиняємося: то бафи одягнути, то Алексу підкачати колесо, то попити, то в мене ланц злетів і вгризся в раму, то просто перепочити…

Десь між Луками і Хлопчицями з темряви виринає придорожній ресторан-кафе-бар “Господа”, якому ми дуже тішимся. Щоправда, під’їхавши ближче, спостерігаєм забаву-аж-до-рання, і виникають сумніви, що нас дуже схочуть обслуговувати. Проте Алекс повертається з меню і підтвердженням, що нас без проблем нагодують – ура! Розміщаємося під накриттям надворі. Неподалік двоє пацанів молодять дєвчьонку за фляшкою горілки а труа, бесідуючи “а жизні”. Всередині гопца-дрица-гоп-ца-ца, живий вокал – всьо як має бути :).

АлекSay: солянка, гречка з відбивною, 1л пива ;). backpacker: борщ з пельменями, деруни, 1л томатного соку. Вийшло десь 100 грн за все це. Обслуговуванням цілком задоволені. Тим паче, що нам дали з півстакана олії для змащування ланців 8).

Наїджені та перепочивші, знову крутимо педалі. Тепер вже майже у повній тиші – ланци після Олейни вже не діймають скрипом. До Рудок дістаємся порівняно швидко. Краща дорога. Трохи сиджу на колесі в Алекса, але після ям стандартно відстаю і вже несила наганяти… Добре, що підйомів нема.

Градівка, Завидовичі, обабіч залишаються вогні Городка, на перехресті нас чемно пропускає таксист і ось вже Великий Любінь. Проїжджаємо його в очікуванні натрапити на заправку, де можна було б попити чогось гаряченького. Але її щось нема та й нема… В Любіні тепло, після нього різко холодно. Таких перепадів температур по дорозі було кілька.

Після 100+ плентаюся вже 14-16 км/год 🙁 – аби доїхати. Задниця затекла, трохи ниють коліна, хоча якраз з ними боявся буде гірше. Тьху-тьху.

Перед Оброшиним на небі виринає жовто-червоний місяць. На жаль, фото Алекса не передає, як то насправді виглядало. Дуже гарно він дивився серед місячного неба.

Заправка трапляється аж в Оброшині. Снікерси, сік. Дурний автомат з кавою хоче тільки копійки або 1-2-грн. Відповідно гаряченьке відміняється. Підтягується місцевий контингент. Одні нависають, чого це ми не знаєм, скільки точно ще лишається до початку Городоцької. Інший просить поміряти шолом… 👿 Атмосфера несприятлива, швиденько топчемо снікерси і гайда. Лапаївка, Зимна Вода і Городоцька ще ніколи не були такими рідними і довгоочікуваними :). Майже приїхали!

Неспішно котимо, щось балакаємо. Останній привал на мості на Городоцькій. Прощаємося на кільці Кульпарківська – Вол.Великого. Світає, приємно співають пташечки. Десь о 5:30 приволочився додому.

Велокомп (Ст. Самбір – хата):
– trip time: 7:48:00
– total distance: 145+ kmh
– avg speed: 18.6 kmh
– max speed: 57.7 kmh

Різне:
– Петро повертався з Самбора маршртукою, вже на наступний день він за 60 чи 80 грн у драйвспорті придбав новий гак
– нас часто приймали за поляків (“Цо, хлопакі?”)
– по дорозі у Хирів мене вжалила бджола або щось подібне, потім ще кілька днів тримався добрячий набряк
– наразі це найбільша відстань, проїхана мною на велосипеді за раз
– вівторок був вбитий, бо після 4-4.5 год сну треба було йти на роботу

Дякую Алексу за запрошення, компанію, Petzl і терпіння ;).

Залишити відповідь