Обсервація Білого Слона

ну що ж, всі мовчать – то хіба я шкрабну пару слів.ПІЧ – він і в Африці ПІЧ, з ним не жартують, навіть якщо це ПВД.
добряче виморив нас підсніжний жереп під Вухатим Каменем:
але видряпавшись на нього (Вухатого Каменя) отримали бонус – Білий Слон на горизонті:
ще пару виснажливих гуцульських кілометрів під штормрвим вітром – і ми вже ховаємся в Його нутрощах від негоди. З південного заходу накотився вал важких товстих снігових хмар, видимість стала нульовою, і надія побачити Білого Слона в променях Східного Сонця рахувала свої останні подихи.

Прокинувшись під гуркіт вітру поміж стін обсерваторії, в голові крутилося одне: як би то винести ноги з цієї дупи. Тарас не повірив своїм очам, зувидівши у протилежному вікні обриси сусідніх гір (я теж йому не вірив, думав – жартує). Але промені Сходу, прориваючись крізь усі можливі шпари, розвіяли наше маловірство. Бігом заклацали затвори, закруцькалися трансфокатори, закивалися стрілки експонометрів, мотори безжально мотали плівку кадр за кадром.

Було файно, зрештою, дивіться самі

пес. тим не менше. Чорногора – суворий край. особливо зараз. не легковажте. шануйтеся 😉