Осінь і Максимко

Осінь, як завжди, найбільш відповідна для піших прогулянок пора. На ровері вже накатався, лижі ще в очікуванні на сніг… Тож одноденні вилазки в гори – те що потрібно. А якщо це вилазка із родиною – то це подвійна радість!

Ще кілька місяців тому зареєструвався на бігові змагання – забіг на гору Ільза. Тепер хоч-не-хоч треба бігти))) Змагання в неділю, а в понеділок – вихідний. Тому про імовірність прогулянки в районі Славського знав вже давно і чекав того дня з нетерпінням (поглядаючи на прогнози погоди). Ще в неділю після змагань ми з Максимком та Оксаною пішли на екскурсію на територію Вежі ведмежої – там непоганий дитячий майданчик, та й сирник такий нічо ))) І тут я зауважив стенд з мапою, на якій нанесена стежка на Високий Верх просто з території готелю. От і вирішив випробувати саме цей маршрут.

В понеділок зранку, поки долини ще вкривав туман і сонечко тільки починало показувати свої промені на вершинах сусідніх гір, ми вирушили в наш міні похід.

Стежка відразу з території Вежі ведмежої починає досить стрімко набирати висоту, тому вже через кілька сотень метрів, можна було споглядати прекрасні краєвиди осінніх Карпат. Ці кольори змусять будь-кого із захопленням милуватися витворами мистецтва природи, ця гра тіней та та променів змушує зупинятись кожних кілька метрів і приглядатися до таких одночасно звичних і нових пейзажів. Вкотре переконуюсь, золота осінь – найкраща пора для прогулянок Бескидами.

Десь за 2 години неспішної прогулянки ми досягли верхньої станції крісельного витягу. Погулявши там трохи, перекусивши в колибі, вирішили спуститись вздовж підйомника в село. Нелегко мені дався цей спуск – дався в знаки вчорашній гірський біг))) Проте, Максимкові він зайшов на одному диханні або на одному сопінні, адже поспати в наплічнику – його улюблена справа.

Сподіваюсь на наступному тижні зробити ще якусь коротеньку вилазку.