Петрос

Лазещина - г.Петрос - Лазещина
  • Загальна відстань: 35 км
  • Як і планувалосі рушили мсти в цю суботу на Петрос. Ми – це я і Коржик. Більше бажаючих не знайшлосі. Певно минулих вихідних всі так навідпочивалисі шо ше не годні кудись лізти знову. Та й погоду прогнозували не ухти яку – дощ з грозою.

    Добиралисі стандартно. Споатку взєли квитки на поїзд Пшемисль-Чернівці. Кіко їжджу тип поїздом але такого ужосу ше мсти не видів. Все настільки обідрано, обстругано і понищено – Індія зі своїми поїздатими поїздами ховається. :) На щисті ця мука тривала недовго і Ось ми вже у Франику.

    Тут чекаємо на Раховоза. Часу більше години, тому йдемо виконувати священний ритуал – їсти Ход-Доги. В нашій кумпанії якось так сі завело, шо як тіки ми в Франику на вокзалі, одразу ж йдемо по ті Ход-Доги, шо продаютьсі навпроти входу. Це вже стало якимось магічним ритуалом, поклоніння і приношення жертви морському богу порта Франківськ, через яким ми мандруємо на інший світ гір. Інакше не можна, бо чекатиме нас біда по дорозі у вигляді або поламаного Раховоза, або проспаної станції.

    Крім цілодобових Ход-Догів на вокзалі одразу ж кидається в очі табличка з написом “Проїзд на велосипеді по перону заборонено”. Певно порєдно допекли джалізничникам своїми стрибками з перону на перон і через рухомий локомотив стрітери , шо аж спеціяльну табличку на них повішали :)

    Оспіваний на Карпатських форумах старенький раховоз здається фешенебельним лайнером в порівнянні з Чернівецьким загальним вагоном. Гарно вмощуємсі на лавках і засинаємо. Як це не дивно, але взимку в Раховозі значно тепліше, ніж влітку. Певно від тертя об снігові потоки корпус раховоза нагрівається, і тому туристи так не мерзнуть, як літом. Коржик мусів аж куртку надівати.

    Підїжджаємо до Лазещини. Густий туман-смог стоїть якраз на рівні димоходів хат, через що починаєш сумніватися в його природньому походженні. Ну нічо, Справжній турист боїться тільки шоб горівки хватило :) В Лазещині, також, злазить група студентів які направляються на Петрос, але, на противагу нам, гімалайською системою сходження з розбиттям базового табору в колибах під Козьмещиком. Обганяємо їх і рушаємо в сторону КПП. Чуваку на КПП, видно, дуже сподобаласі моя футболка “Смерть Москалям”, через що він нас пропустив безкоштовно на теритооію заповідного парку.

    IMG_2317По дорозі до Козьмещика зустрічаємо ше одних матолків. Пару старших людей в гумаках ведуть зграю малих дітей в кросівках на Говерлу. Причому самі там ше жодного разу не були!!! На питання шо будете робити як дощ чи туман відповідають що “Скажем дітям шо то Говерла і підемо назад”. :) Біля Козьмещика звертаємо направо і беремо курс на колиби що на півдорозі до перемички. Там плануємо поснідати. На мій превеликий жаль і розчарування Коржик починає поступово надувати матрас, через шо під колибою ми були аж в 8. Вислухавши тираду на тему куди я так гоню, чи маю я розум і давай вертаємся назад бо зараз буде дощ приступаємо до сніданку.:)

    І дійсно, тільки закінчили їсти як починає падати дощ. Зважаючи на багаточисельні просьби трудящих мас :) скидаю швідкість і ми помаленьку чимчикуємо в сторону перемички. Дощ все посилюється і посилюється. Але ж справжньому туристу жоден дощ не страшний. Бо він в поході власним теплом висушує одяг швидше як дощ його мочить :)

    IMG_2341Підходимо до перемички. І хоч Коржик має сферичну форму і не має жодних шпилястих виступів він категорично відмовляється йти далі зсилаючись на те, шо його грім побє. Компроміс знаходимо в тому, що він лишаєтьсявнизу під Петросом в колибах, а я йду на гору і спускаюся вниз і ми разом вертаємся. Це дещо попсувало наші плани, бо ми планували з Петроса піти попри Шешул на Кваси. Але нічо.

    В 10 я на перемичці. Дощ починає стихати і вдається зробити багато красивих фоток. На сам Петрос підіймаюсі за 40 хв вталованою стежкою. Каміння дуже слизьке і тому стараюсі на нього не ставати, аби шось си не поломити.

    IMG_2395З вершини Петроса бачу повністю всю Чорногору, Мармароси, Свидовець і дві Близниці, Довбушанку, Синяк і Хімяк. Але то є кайф. Ліпше від любого наркотика. Дуже зафартило шо весь туман розвіяло. На горі наблюдаю велич карпатського вітру. Металевий хрест зкрутило і зігнуло аж під саму землю. І жадного Пшека чи матраса в солдатських берцах з Кульком Hugo Boss і квадратовою сумкою, в якій крім горівки і вогерків в скляній банці ше є коц і подушка.

    Спуск вниз по мокрій глині і слизьких каменях виявивсі нічим не легшим ніж підйом, а може навіть і тєжчий. На одному зі схилів, з якого видно колиби, медитую на власні спогади. Коли справляли Любка день-народження зимою в тих колибах і я дививсі на велич Петроса знизу. І думав “який він великий”. А тепер дивлюсі на колиби зверху і думаю “які вони маленькі”.

    IMG_2405

    Коржика в колибах гарно нагодували, напоїли і посадили коло грубки сушити матрас. Як зувиділи ше й мене, то одразу ж налили і розпитали шо там і як. Розказую про хрест і зірвану баню в каплички. Я був гірко розчарованим видом тих колиб. Коли ми ше в них були штири місяці тому, в них ше можна було жити. А тепер робітники змушені були всьо відновлювати, так його понищили.

    12 година. Неспішачи шпацеруємо вниз. Дивуємся, чого коли брати з туристів гроші за вхід то тут заповідник, а коли вирубувати дерева і вивозити побутове сміття, яке потім водою змивається на дорогу – то ні :) В Лазещині попиваючи пиво в одному з місцевмх барів відчуваємо апофеоз екзистенції снобізму і глобалізму. Дизель до Франківська їде за десіть пєта. На вокзалі знайомимсі з єншими туристами, які саме лазили по Чорногорі. Вони, як виявляється, мене знають. Вчилися зі мнов в школі. Хоча я, на жаль, їх геть чисто позабував. Роки…

    За приємною розмовою і ексклюзивними пиріжками, шо за якими в чергу стає весь потяг, доїжджеємо до Франківська. До речі, на правах інформації а не реклами. Пиріжки тепер продаватися будуть не в поїзді, а в Лазежині коло оранжового бару біля колії. Будете – попробуйте обовязково.

    В Франківську пересідаємо на Ковельськей потяг і вже в 12 ві ЛЬвові. Як результат – 35км, 1 день, купа вражень і фоток, а ткож корисного досвіду шо не промокає хіба що листове залізо. Бо за цілий день на дощі промокли і мембранні куртки, і матьорезні вібрами.

    Великою перевагою одноденного походу столо те, шо ми йшли практично без вантажу відчуваючи всю лекгість, з якою тільки можна ходити по Горах. Під кінець дєкую силам природи шо нас шляк не трафив і грім не побив. Ход-доги помогли ;)

    Є що сказати?

    35 км Закарпатська область UA
    Отримати напрямок

    Учасники мандрівки:

    Golem та Korguk