Похід на Параску

Сколе - г.Параска - Сколе
02/12/2007
25

Учасники мандрівки:

Golem та Korguk

За легендою назва гори походить від князівни Параски, яка була вбита на ній в часи князівських міжусобиць. Але на всіх радянських картах вона, чомусь, іменовава як “Парашка”. Саме слово “Парашка” з горою Параскою нічого спільного не має і означає маленький туалет на вокзалі. А якшо взяти туалет звичайного розміру, то назва даного креативу взагалі набуває зовсім іншого змісту :) Чітка анналогія з зеківсько-совітською назвою туалету наштовхує на думку про примусове перейменування гори. Тим більше, шо перейменованим в Карпатах було практично все, починаючи від Щибеного і Жибє та закінчуючи Брустурами і Воловим. Сьогодні навіть не всі корінні мешканці називають Верховину Жибє а Міжгіря Воловим. А дарма. Автентичні назви гір і сіл приховують в собі глибокий енергетичний зміст, підсвідомо уособлюють місце з його іменем. Багато назв гір часто дублюються в зовсім різних районах. Що свідчить про наявність спільної мови, можливо ше дословянської чи навіть арійської, на жаль втраченої у наш час.

Ідея сходити на Параску виникла за тиждень до самого походу під час відвідання Урочища “Плішка” . Льолік показав де починається маркована стежка, далі ніби все ясно. Спочатку планувалося піти в неділю, зібралося троха людей. Але так, як саме в неділю мав виступати Любко, то ми з Коржиком вирішили піти двоє в суботу. Як це не дивно, але, незважаючи на тверду обіцянку Коржика більше зі мною в гори ні ногою, довго переконувати його не прийшлося. Причина, напевно, в горичній залежності (подібно як наркотичній чи алкоголічній) . Людина, перебуваючи в горах на висоті, крім споглядання мальовничих пейзажів ше дихає розрідженим повітрям. Що заставляє вдихати його великими ковтками, особливо під час підйомів. Організм насичується киснем, і це викликає відчуття єйфорії, а з часом переростає у залежність від гір. І коли ти перебуваєш в місті довгий час, то нестримна сила тягне тебе у гори. Те ж, напевно, було і з Владом. Не бувши в горах майже місяць, він з усіх сил прагнув там побувати.

Маршрут починається зі Сколе. Добралися туда мукачівською електричкою не без веселих вражень. Вагон був набитий всякого штибу бордистами, які, як справжні туристи, до Стрия доїхали пяними. З таким підходом і снігу особливо не треба. Можна кататися цілий рік.

Попри сонце внизу вершини навколишніх гір були затягнуті хмарами. Дув сильний вітер, що не віщувало ніц хорошого. Вийшли з двірця направо, перетнули міст, перейшли трасу і повернули знову ж таки направо і пішли попри бетонний паркан. На стовпі є біло-жовта позначка маршруту під номером 13. Такі позначки, а також жовті ромбики і червоні риски надалі зустрічатимуться кожних 100 метрів, як не одна то друга. Так шо зблудити не вдасться :) Дорога плавно починає підойматися вгору, ми рослабляємся, йдемо і лялякаємо на різні теми. А дарма. Пропустили поворот наліво на хребет і мусіли доганяти втрачене по схилу. Хоча я з цього приводу не дуже сумую.

DSC07741З лисого схилу відкривається чудова панорама на Сколе. Місто стоїть на овальному острові. З одної сторони острів обмежує Опір і г. Чудилів, а з іншої – наш хребет безіменної гори. Уявляю, як то було колись давньому подорожньому, після виснажливих підйомів та спусків потрапити на рівну, захищену горами галявину. Вся поросла квітами та травою по пояс. Десь вдалині паслися дикі коні які зовсім не боялися людей. Не дивно, шо тут з дуже давніх часів селилися люди.

Дорога по схилу прокладена не гірша, ніж алея в Стрийському парку. Широка, рівна, обсаджена з обох боків деревами. Якби не 10 см снігу, йти було б одне задоволення. А так приходиться його топтати, білого і недоторканого, як плаття у нареченої. Десь через 5 км Стрийський парк закінчується і починається Майорівський ліс. Під снігом стежки не видно і приходиться тратити багато часу на орієнтування та пошук маркування маршруту. А тут ше й ці повалені дерева. Дорога поступово набирає висоту. Снігу більшає. На відкритих ділянках місцевості снігу доходить майже по пояс. Причому в найгіршому його варіанті. Коли зверху тверда кірка, ти стаєш на сніг ногою, не провалюєшся, а як тільки хочеш перенести на ногу масу – одразу ж кірка ламається. Сил це забирає вдвічі більше. Повсюду сліди зайців, личиць, білок.

DSC07747Минаємо три галявини. Все точнісінько так, як позначено на карті “Сколівські бескиди”. З третьої і найбільшої галявини на Хребет йде дві дороги. Одна напряму на гору Корчанка, а інша направо траверсом на хребет. Йдемо траверсом, потрібно економити час і сили.

Після недовгого підйому виходимо на Хребет г. Параска. І зразу аж присідаємо. Сильний вітер після затишного та тихого лісу вражає своєю ворожістю. Пів перша дня. Рухаємся в напрямку Параски. На горі Корчанка сідіємо піджерти. Все ж таки обід. Та й сили поновити теж не завадить. Якшо подивитися на вже згадувану карту, то є дві гори “Корчанка” , які йдуть одна за одною. Не знаю, чи це “очепятка” картографів, чи брак фантазії місцевих жителів. :) Доступний для більшості влітку, хребет Параски перетворюється на максимально ворожу до випадково заблукавшого туриста ділянку гір взимку. З південної сторони дме сильний вітер. Навколо туман – хмара забирає все тепло. З північної сторони кучугури снігу, так шо сховатися від вітру і йти по ній абсолютно неможливо. ТОму мусимо йти постіно під вітром по південному схилу. Дорога до Параски постійно траверсує усі вершини або зправа, або зліва. Деколи йде через них. Траверси зліва для нас за щастя. Хоч і під вітром, але можна йти. Дорога через гору гірше, але теж нічого. Сильним снігом переважно вкрита тільки захищена від вітру смереками вершина. Там наші сліди ше довго зберігатимуться, показуючи іншим туристам, шо вони тут цієї зими не перші. А от численні траверси справа перетворювалися на суцільну муку. Приходилося шукати обхідні шляхи, дертися навкарачки крутими схилами, бо пройти по півметровому снігу було практично нереально.DSC07751

Вітер щопівгодини посилюється. Сліди замітає за 15 хв. Ми вже на г. Тимків Верх 1227,5 за півтора кілометри від Параски. Третя година дня. Розуміємо, шо цього разу гора нас до себе не впустила. Дорога туди і назад (3км) займе не менше години. А темніє о пятій. Ми вирішуємо шо ризикувати, бо вертатися вночі при світлі циклопів по хребту під шкавльним вітром(а хто його знає, наскільки сильним він буде до того часу) досить ризиковано. Потрібно ше засвітла дійти до лісу. Ну а там вже збереглися наші сліди, тому з вертанням назад особливих труднощів не буде.

З жалем в душі повертаємся. Шкода, звичайно, шо не дійшли. Але, з іншого боку, не в тому ж суть. Добре шо ми взагалі пішли! Замість того, щоб сидіти вдома перед телевізором, пройшли 20км в горах по снігу. Маса вражень і задоволення.

Влад десь потянув мяз на нозі. Підйоми даються йому дуже тяжко. Але йдемо далі. За цей місяць для мене це вже 5 похід по горах, організм привик і навантаження не чує. Плюс нормальне спорядження. Взуття сухісіньке, одяг не продувається.

Під час спуску один раз ми вирішили скоротити шлях і замість того шоб дертися через вершину траверснути її. Але чу-чуть завтикали і не дійшли пару метрів назад до хребта і пішли по одному з його відрогів. Аж внизу у лісі ми зрозуміли шо дали маху. Прийшлося вертатися.DSC07755

Все ж таки, назад йти легше ніж вперед! Так шо за неповну годину ми були у підніжжя лісу. Яка ж то радість знову побачити свої сліди. Відчуття таке ніби ти вже у Сколе у двірцю. В лісі приходиться ввімкнути циклопи. По протоптаній стежці майже біжимо. Після другої галявини помічаємо, шо наша стежка чомусь стала значно ширша. Але, аж коли ми були біля того місця, де дерлися на хребет траверсом і побачили, шо хтось йшов знизу правильною дорогою, а зранку цього ше не було, то зрозуміли. За нами йшла ше якась група туристів. Але вийшовши на відкриту місцевість і побачивши яка там нагорі погода, вони розвернулися і здали назад. Цікаво, а шо вони думали про тих двох варятів, шо по чиїх слідах йшли?

На спуску бахіла “Travel Extreme” на правій нозі в мене порвалася. В шкар почав потрапляти сніг і топитися у воду. Аж тепер я зрозумів весь прихований зміст в назві компанії виробника :) Якшо під час підйому у лісі було так тихо, шо ехо відлунювалося мінімум чотири рази, то тепер все трясеться. Дерева скриплять і нагинаються, Здається, шо ось-ось впадуть. Заспокоюю себе думкою: всі шо мали впасти – давно вже попадали, он скільки їх лежить. А ці встоять. Але все рівно моторошно від цього скрипу. Уявляю, шо там зараз на хребті твориться, якшо тут внизу таке!

Сколе вночі перетворюється на казкове місто всіяне безліччю вогників. Ніколи б не подумав, шо тут стільки цивілізації! На двірцевій площі купуємо сік та вантажимся в маршрутку Сколе – Львів. Шоб не чекати на мукачівську електричку. Та й ціна не сильно відрізняється. Сама поїздка в маршрутці це окрема комедія. За 13 грн мало того шо у ЛЬвів завезуть, так ше й цирк покажуть. Перший прикіл був, коли люди, шо їдуть зі Сколе у Верхнє Синьовидне стали всі біля виходу. Так, шо там тісно як в 65 маршрутці зранку, зате ззаду пусто. Одні кажуть шоб їм стали на зупинці, інші їдуть до Сільради, ше інші до якогось “Соняшника”. Але прикіл в тому, шо ніхто зайти не може. Якась агресивна бабці стоїть на виході і кричит, шо їй зараз виходити біля Соняшника і вона не вступитьсі назад. Решта людей, шо стоять за нею, в такт махають головами і через стиснуті губи видають схвальне “Муууу”. А люди на дворі не можуть зайти. Врешті після 5хв перепалок і штовханини водія то всьо скурвило і він сказав жеби всі, хто у Верхнє Синьовидне виходили вже і тут, і шо він ні біля яких Соняшників і сільрад зупинятися не буде. Це подіяло і пробка розсмокталася.

Зате хто увійшов! Пяна компанія зі Льова з одним 35 літровим броциком та карематом на 10 чоловік. Туристи! Їздили у гори відпочивати. А так, як Синьовидне найближча точка, то там і впали. По їх вигляду було видно, шо навідпочивалися вони добре. Постійно падали навкарачки на землю, коли маршрутка рушала чи зупинялася. А ті, хто втрималися, штовхали лобком в зад тих хто впав :) Потім 30 хв збирали гроші маршрутчику “за всіх”, ніяк не можучи розібратися хто дав, хто не дав, хто ше має дати, а хто сам заплатить. В нас, в бувалих туристів в яких всьо схвачено, і такі процедури проходять на автоматі за 2хв, це викликало купу сміху.

Доїхали до Стрия. Всі розсілися. Самий пяний з них почав приставати до однієї вже одруженої дівчини. Приставав довго і нудно, дівчина пручалася як могла, відговорювалася від нього з усіх сил. Дівчата з їх компанії пробували якось втихомирити свого дон-жуана, але він ніяк не реагував. Решті пацанів з того була тільки потіха. Вже десь під самим Львовом бачачи безрезультатність своїх старань, хлопець почав лізти до дівчини силою. Та одразу ж закричала, і попросила водія ввімкнути світло. Пасажири, і ми також, заворушилися і обернулися в їх бік. Це вже занадто! Говорити – мож, а от лізти – зась! Потім дівчина вийшла, а на питання знайомих “Чого ти до неї поліз?” була коронна відповідь “А хулі вона сосати не хотіла!”. Я там сміявся аж до самого головного двірця. Ше запамяталася фраза одного з його товаришів, який старався виправдати його вчинок: “А шо тут такого, Назар просто хотів дівчині підрозказати”. :)

У Львові розпрощався з Коржиком, подякував йому за компінію і пішов до дому. Дорогою ше подзвонив Globetrotter-у, розказав шо і до чого. Роздумував чи вони дійдуть чи ні. Думаю шо так. Дорога по лісі протоптана, йти можна швидко. Витрачати час на орієнтування теж не потрібно. Погода може бути не така похмура. А маючи GPS не потрібно переживати, як вертатися назад в темноті. Хоча я їм був рекомендував йти через Коростів і минати непривітний хребет, хіба шо як варіант спуску назад.

Висновки такі. Гарно проведена субота. 20км по снігу зимою. Чудові краєвиди внизу і поле бою вверху. Маю науку. Життєво важливі речі, як от бахіли, повинні бути високої якості. Також, на такі походи слід брати з собою снігоступи. Тоді питання глибокого снігу відпадає само по собі. І сік. Пити хотілося дуже сильно. Чай не рятував. В наступні походи братиму більше води. Минулого тижня на горі Кремінь був на висоті 1226м, а тепер аж 1227.5м. Покращення на півтора метри :). А так, непогане випробування себе і Параски. Дякую Їй, шо відпустила нас назад живими і здоровими. Ще обовязково сходжу влітку, шоб подивитися як воно все виглядає без снігу :)

Залишити відповідь