Славське – Тухля 2
На протязі тижня прогнози погоди на суботу відчутно покращилися, відповідно зросли надії покататися у цей день. Зміна Аліниних планів на “Матрасно Карпатами, 18 червня” мені сподобалася, тож вирішив приєднатися.
Зібралося нас шестеро: Аліна (Alina 00), Андрій, Віталік (vit), Ростик, Микола (usama) і я. Плюс ще Славік (Diak) їхав з нами електричкою, але до своєї родини у Сваляву. Успішно захопили 2-ий bike-friendly вагон і відповідно зручно розташували ровери. Інший бік вагону був завішаний велосипедами іншої компанії. Також здається у Стрию підсіло ще двоє хлопак, що їхали на Кам’янку. На це раз був “чьорний бумєр” :D.
Після невеликих дозакупів десь о 9:30 неспішно вирушили зі Славського до Волосянки, де один з місцевих нас яро переконував, що на хребет велосипедами ми не проїдемо. Віталік же у відповідь відсміюється і каже, що як не проїдемо, то пройдемо. Так і сталося: після повороту у Волосянці дорога пішла стрімко вгору і ми все частіше стали спішуватися. Місцями хіба тільки Усамич, Ростик і я геройствували трохи апхілити. Стали відкриватися чудові гірські краєвиди навколо плюс чисто-пахуче повітря – краса! Під час зупинок постійно озираємося помилуватися – чим вище, тим більш захоплююче.
З траверсної дороги вирішили звернути стрімкою розмитою стежкою через ліс. Добряче попихтіли, тягнучи ровери за собою. Минули гарненьку полонинку з фіолетовим квітами. У підсумку мабуть зекономили кілька сотень метрів, вийшли на кам’янисто-рівчакову дорогу і далі вже нею на хребет. Віталік каже, що тудою їздять УАЗики, і справді було видно залишки слідів, але все одно я б хотів на власні очі побачити, як вони там вигрібають. Стрімкого спекотного переважно пішого підйому було десь 2-2.5 км і він доволі затягнувся у часі, але ми й не поспішали особливо.
І ось нарешті ми на хребті. Щоправда вийшли не зовсім у тому місці, як планував Віталік, а перед підйомником. Знову ж таки мега-краєвиди. Видимість трохи обмежена димкою, тому споглядаємо лише обриси Боржави, Говерли та інших віддалених гір. Не знаю як іншим, але мені карпатську ідилію у тому місці відчутно псувала якась попса, що доносилася з підйомника :(.
На локауті вилки кумедно зачепилася жовта квіточка і трималася там довший час – Микола, давай пруфпік ;).
Трохи тусуємося, фотографуємося і розглядаємося коло підйомника і гайда по хребту. Передбачувано стало відчутно холодніше через вітер, я навіть трохи утеплився на деякий час. Порою пориви бокового вітру настільки сильні, що відчутно парусить. Спуски чергуються з підйомами, на яких ми з Усамою і Ростиком традиційно апхілимо попереду, бо решта переважно спішувалися, наскільки я зрозумів. Праворуч вдалині доволі похмуро і потягує дощем, який мабуть і періщив у той час десь на Боржаві.
На одному з перших спусків падає Ростислав :(, якось невдало потрапив у колію – подерте коліно і рука в районі ліктя. Зупинка на заліковування.
Стрімкіший спуск після Чорної Ріпи і на цей раз падаю вже я :shock:: втратив керування у кам’янистом рівчаку, полетів через кермо, гепнувся на правий бік, перевернувся і приземлився на рюкзак. Як наслідок, трохи побите коліно, добряче розбитий лікоть, незрозуміло об що здертий великий палець на лівій ручі, а також забиття правого стегна (збоку). Спасибі Аліні за оперативну обробку ран та допомогу з відчищанням рюкзака. Також дякую Віталіку і Миколі за те, що повернулися підтримати і запропонували бинти/пластирі.
Незабаром ми вже у ліску, де робимо привал на обід на доволі обладнаному місці: столи-лави зі зрубу, місце на вогнище, недалеко нижче джерельце. Усама і я зі своїми скромними харчами (перекус-стайл) трохи незручно почуваємося і реально в шоці, наскільки потужно до пікніка підготувалася решта компанії: ковбаски, картопелька, м’ясце, кабачки, салат, налисники, чаї… 😮 Дякую дуже за смачнюще потужне частування! Буду на наступні рази ретельніше готуватися і синхронізуватися з організаторами, щоб не надто відчувати себе нахлібником 😉
Під час обіду на нами стрімко пролітали хмари, збиралося на дощ, трохи накрапало, швидко випогодилося, але потім так само швидко задощило, коли ми вже вирушали в путь. На спусках з мокруватою травою мені було страшнувато, але вдалося уникнути зайвих пригод – їхав повільно і акуратно, зайвий раз не ризикуючи. Невдало форсував річечку, трохи намочив ногу. З наближенням до хутора, все частіше потрібно було спішуватися для переходу через загорожі для худоби.
Віталік по дорозі все розповідав, що в хатинці на хуторі зупинився відпочивати Юрко. Я чомусь собі подумав, що то Скиталець. Насправді виявилося, що інший. Заїхали ненадовго до нього, поновили запаси води з джерела. Доволі рясний дощ швидко змінився сонцем і Карпати потішили нас повною мега-веселкою – гарно. Мокрі спуски акуратно і неспішно вдається подолати без пригод і ось ми вже мчимо Рожанками. Там нас місцеві братішки “благословляють” парою-другою ласкаво-підбадьорюючих вигуків. Дізнаюся, що у Ростика вилка не працює і співчуваю його рукам.
Доволі швидко виїжджаємо на трасу, по якій на 30-40 км/год потрапляємо в Тухлю. Усама крутить будь-здоров, скажу я вам – по дорозі я його так і не наздогнав. Файно, що він так швидко і повноцінно відновився після травми.
До потяга лишається десь півгодини. Шопимося у магазинчику на вокзалі, трохи вмиваємося коло водокачки, балакаємо. Сідаємо у той же вагон – місце на велосипеди вакантне, народу небагато. Дорога назад минає доволі швидко, у моєму випадку переважно у балачках з Усамою про вело-ІТ’шне життя :).
Велокомп (Славське-Тухля, багато пішки + повільний апхілл):
– відстань 56+ км
– середня ~13 км/год
– максимальна 55+ км/год
– час ~4.5 год
Маршрут дуже сподобався. Спіймав себе на тому, що за великим рахунком це мій перший повномасштабний виїзд у гори, тобто не просто дорогою між горами, а з хребтами-спусками і перебуванням на висоті поза 1000-1200 м. Хочу ще! Щоправда стрімкі спуски треба краще відпрацьовувати… 🙄
Дякую усім за компанію!
P.S. Перепрошую за мішанину минулого і теперішнього часів 😕