Сніданок з Хомяком
Ніяк не доходили руки написати хоч кілька слів про суботній похід, тому пишу про нього лише через тиждень. Звичайно враження вже не ті та все ж таки я спробую.
Спочатку хотів їхати на Хімяк сам, потягом до Франкіуска а далі бусиком по дорозі на БукавЄль. Але Golem, Vladek і Гузичка погодилися розділити зі мною радість походу, тому вирішено було їхати машиною Андрія.
6-00 виїзд зі Львова 9:40 ми вже на місці, дороги не були сильно завантажені тож добралися без особливих проблем.
Дорогою головне не прогавити початок маршруту, який починається приблизно за 1 км від повороту на Поляницю. Основні орієнтири це маленький маркер на дереві. І шлякбаум.
Далі треба рухатися по втоптаному Хайвею. За останні роки дурісти протоптали таку стежку до Хомяка що там важкувато буде зблудити. Довгий серпантин, швидко набридає тому місцями зрізаємо деручись на гору напролом. 
Підніматися ми вирішили з північно-західної сторони. Вийшли із лісу троха продерлися жерепами і от ми вже снідаємо на висоті 1542м. Піднімалися близько 2-ох годин. З погодою нам пощастило, тому можна було вдосталь насолодитися навколишніми краєвидами. Хотілося ще поматрацувати, але здійнявся зимний вітер і зігнав нас із вершини. Слід сказати що на вершинах ще місцями трапляється сніг… Мдя… весна тут затягнулася. Тоді коли цвітуть каштани тут ще тане сніг. Скочувалися із Хомяка вже по східному схилу. Десь тут мали б бути сліди Бура. 
Поглиблені у розмови і заряджені сніданком ми поперлися через полонину Хомяків на г.Синяк. Цікаво від чого пішла ота назва полонина Хімяків? Ми скільки ходили жодного там Хомяка не бачили. 
З підйомом на Синяк було цікавіше, ми як жаби стрибали із одного каменя на інший. Цикоти місцями хотіли нас скинути із себе а подекуди просто зривалися і котилися донизу прямо зпід ніг.
Ще раз перекушуємо на Синяку. Намагаємося притримуватися системи Любка їсти багато і часто 
. Знову ж таки всьо знимкуємо і потрохи вертаємося до машини, яку до речі залишили прямо на дорозі (біля згаданого вище шлякбаума). Назад поверталися ще іншою дорогою, щоб було веселіше. Трохи блуданули але все ж таки за 1:40 вийшли до точки інсталяції 
Дорогою додому ми заскочили подивитися на дзот часів ДСВ. Злий дядько із автоматом звичайно нас не пустив на територію, розмахуючи руками кричав „стратегічний обєкт військова територія…”, тому пофоткали його ззовні і рушили у Львів.
Ну і вже традиційна всім подяка за кумпанію.