Столиця білих хорватів – Стільсько

Львів - Стільсько - Бібрика - Львів
17/08/2008
130

Учасники мандрівки:

Globetrotter, Golem, Myron та skytalec

А ось і моя версія. Як завжди коротка і лаконічна Smile

Ідея поїхати в Стільське виникла ше на початку сезону. Коли ми їздили навколо Львівськими озерами, знайома запрошувала їхати з ними саме в Стільське. Але так як вони їхали з ортопедичним Матрасом на рамі, а саме до Миколаєва електричкою, а потім так само верталися – я був поїхав з рідними бескидівцями. Але ідея залишилася. Також залишилися в голові і описи про 40 тисячне городище, і про печери в скелях. Плюс я люблю їздити тими місцями, кудою регулярно намотую кілометри автівкою і маршрутками і бачу все тільки з-за вікна. Відчуття де-жа-ву і шо всі відстані реально набагато ближчі ніж здається з автівки обовязково зявляється. Якось вже пробував підірвати людей на цю мандрівку – але тоді було вирішено їхати в Бескиди. Вже і сезон закінчується…. А тут якраз вчасно стаття в Карпатах підвернулася!

Так шо зібралося нас аж всі три патріархи (а саме М, Т і Ю (в алфавітному порядку, звісно!)), один алкаш(себто Я) і Толік. Наші Патріархи всю дорогу любовно сварилися та сперечалися, спостерігання за чим нам з Толіком приносило неабияке задоволення Smile Рушили з Перехрестя Стрийська-Наукова о 10 годині. З погодою нам заканало, небо було затягнуте хмарами і їхати було якраз нежарко. Наступний пункт – Поворот на Тростянець і Велику Волю перед Миколаєвом. Дорога йде автострадою Київ-Чоп, так шо особливо не зблудиш. Та й їхати нею одне задоволення. “Таааа, Мурзік це Європа!”, як казав Саламон Самсонович. Асфальт гладенький, є широка рівна без ям і горбів смуга для велосипедів, гарно оброблені узбіччя. На одному з спусків нам вдається набрати 62км\год, сівши на раму, притуливши лікті до живота а воліна один до одного і, таким чином, максимально уподібнившись кюлі. По дорозі Патріархи вказують мені на старий цех по випалювання вапна – кажуть шо то ТРУУУ Інадстріал Smile . Беру на замітку, треба якось буде сюда нагрянути.

Ò³ æ ñêåë³ àëå çáîêóПісля другого великого спуску перед самим Миколаєвом висить щит з дороговказом, де й написано шо на Тростянець і Стільсько – вліво. Можна їхати далі по трасі і, дотримуючись всіх правил, вїхати в цей поворот. Але це зайвих півкілометра. Доцільніше зразу за знаком переїхати на зустрічну смугу, проїхати по ній 30 метрів і звернути наліво. Орієнтири – Великий Горб ліворуч з Тризубом у підніжжя, дороговказ, зупинка.

Далі камянистою дорогою їдемо прямо і прямо, нікуди не звертаючи на бічні відгалуження. Минаємо Тростянець, Велику Волю (недалеко від узбіччя є симпатичне і досить велике озеро), повертаємо направа і вїжджаємо в Стільське. Що це саме Стільське, а не шось інше, можна побачити по Церкві на підвищенні і скельних угрупуваннях праворуч від неї.

Не так вже й далеко ми відїхали від траси – а попали в зоувсім єнший світ. Навколо – прикарпатська Тернопільщина. Дорога петляє між мальовничими зеленими горбами, які повиті синьою димкою і дуже нагадують Бескиди. На схилах чорно-зелені Мішані Хвойно – Травяні ліси. Скелясті виступи, жовті обриви і безкраї поля – все це можна побачити тільки но відїхавши від траси.

Найбільш відомі та описані цікаві обєкти в Стільсько знаходяться в трьох селах. Власне самому Стільсько, Сусідній Діброві і найглухішому селі Львівської області(за версією журналюг з одної газети) – Ілові. Дорога шо йде прямо, (та, якою вїжджається в Село) виводить на Діброву. А біля скель наліво – в Ілів.

Шоб оглянути памятку в самому Стільському треба повернути наліво як на Ілів і зразу за якихось 10 метрів знову наліво. Їдемо до білої церкви, шо височить на горбку. Минаємо її і цвинтар. Починається стрімка дорога вгору. Лишаємо роверки тут(спеціально прихопив з собоу шнурка) і йдемо далі пішки. Дорога за церквою роздвоюється. Одна йде на ліво, інша прямо. Йдемо прямо. Вона огинає схил гори зправа і входить в ліс. Він сильно Хвойний. Рухаємся вгору по лісі. Дорога одна і зблудити важко. Коли підйом закінчується а ліс стає хвойно – буковим бачимо роздоріжжя. Йти треба вправо, невдовзі потрапляємо на стрілку, яка показує туда, звідки ми прийшли Smile Ше трішки по стрілках і з лівої сторони нам відкриваються величні вали. Значно красивіші, ніж показані на фотках в Карпатах. Їх є два, один за одним, і вони охоплюють по лісі величезну територію. Знаходимо навіть колишню браму. А також синіх від кохання слимаків. Smile Перефоткавши це все і нагодувавши з десяток комарів спішимо вниз. Адже це тільки третина! По дорозі назад розмірковуємо, чи довго протягнуть ці дороговкази, зроблені у формі стрілок, шо втикнуті в землю. ЧИ не поламають – поперекручують їх всякі рагулі? Про ці стілки в Карпатах не було наіслова – значить десь недавно поставили лісники. Лісники: якшо Ви прочитаєте цей звіт – знайте: “Маркування маршруту робиться фарбою на деревах!!!”. Так його важко знищити і це є загальноприйнята практика розповсюджена в горах.

Òå æРоверки на місці, там де й були. Вертаємся назад і котимся у Діброву. Яких 6 км. добротною галькою і зліва постає величне каміння. Правда ще й до того по дорозі зустрічалося шось подібне – але це особливе. Для тих, хто сумнівається шо то саме воно – єдине і неповторне, даємо вказівник. Зліва від дороги буде біла автобусна зупинка з деревяним хісторі-парканом навколо.

Оглядаємо спочатку великий камінь, на якому, як кажуть, було язичницьке капище. Враження справляє неабияке. Знизу побідне на гігантський ніс корабля, а збоку – велетенську ластівку, яка ось-ось злетить. Величезна брила тримається тільки на двох точках опори, а під нею пару добротних квадратних метрів житлоплощі, захищеної від дощу. Тут нагорі будемо обідати. Але спочатку ше обдивимся сусідні камені.

Íåáåñíèé êàì³íü³ çåìíå ñåëîВони нагадують величезний вулик всяких дрібних коморок, де люди зберігають, в основному, гнилу картоплю і погрижені буряки. Двері багатьох еоморок повідкривані, очевидно наївні господарі думають шо хтось спокуситься на їх нехитрий скарб і звільнить їх від роботи по очистці місця під новий урожай. Нагорі, на найвищих каменях куди навіть нам важко ділізти, причаїлося стадо кіз. Та це ті ж самі шо і в Карпатах! Також підніжжя скель має кілька пар камяних коліс, так шо не тяжко уявмим собі паровоза. Фоткаємо то всьо і йдемо обідати. До речі, забув сказати. До нас приєдналося двоє дітваків, майбутніх Бескидівців, які уважно вивчали конструкцію і будову Тарасового велосипеда, розпитували про ЖПС, який чомусь називали рацією і крадькома міряли наші шоломи.

Їсти на місці святині, звичайно, святотацтво. Але, думаю, менше, ніж замість того шоб роздивлятися і обговорювати сусідів в церкві – їздити в неділю хтознадена роверами. Тим більше якшо там добре смакує. Вертаємся назад в Стільське і повертаємо направо(бо їдемо з іншої сторони) на Ілів. Для наїдженого організму дорога не надто довга, але не без приколів. Після спуку подорожуючих чекає затяжний коханий підйомчєг по не дуже хорошій дорозі. Чи правильніше “дуже нехорошій”. А шоб він, бува, не здався легким, на дорогу накидали каменів різних розмірів. Їдемо по лісі вгору на низькій передачі і думаємо собі, “Чим не Карпати!” – так само вгору і вгору, так само ліс і свіже повітря, так само пацики слухають пацанячий Реп біля магазину. На початку і в кінці підйому стоять глузливі таблички, шо це тіпа цікавий туристичний обєкт. Правда крім дороги, лісу і сітки лісничих квадратів, а також шо тут не можна робити, ніц корисної інформації він не несе. Певно поставлений для того, шоб пяні лісники не попутали де чиї квадрати лісу. Після підйому – спуск в село (по дорозі ше буде підступний поворот направо – хибний шлях) і перечитування Карпат – куди ж йти далі. Так от, справа зупинка, дорога йде вліво, а перед очима – хлібовоз в стилі Індастріал без скла, коліс і весь погнивший. Переходимо потічок перед ним і йдемо дорогою направо. За якихось двісті метрів – вориння, тіпа “Шляк Баум” як писали в Карпатах. Перелазимо його. Перед очима – велика і гострі гора. Дуже красива та крута. Аж старшно робиться, коли подумаєш шо треба буде зараз на ню лізти. Пересікаємо галявину перед нею і підходимо до підніжжя згори зліва.

Тут щирі українці влаштували собі пікнік. З цукорками, горівкою, жінками та дітваками і всім чим положено. Лишаємо роверки під їхню безвідповідальність, а самі деремся стежкою вгору. Нас зустрічає чи чекає, хто зна, вказівник, а ше трохи вище – ущелина в формі піхви. Це наша перша печера. Всередині досить просторо, є віконце, видно ніші від образів. До наступної печери йдемо траверсом справа, якшо дивитися лицем до входу. І ше одна є зліва. Але найцікавіше не це! Найцікавішими є маленькі входи у великі і довгі печерки, шо йдуть глибоко в товщу скелі. Ці входи знаходяться низько над землею і влізти в них можна тільки на животі. Ми з Мироном обслідуємо декілька з них. Ходів дуже багато і вони ведуть вглиб породи. Видно сліди розчистки. Помиливавшись красою замкнутого простору, страшенно задоволені вилазимо на поверхню. Ше б пак, на додачу до Стільська одержали ще й спелеовраження!

Четверта година дня. Вважаємо завдання на сьогодні виконаним, тому їдемо до дому. Але, як справжі туристи, не тою самою дорогою шо їхали сюди. Якшо поїхати далі по селу і потім звернути направо, тримаючись більш вїждженої дороги, то можна виїхати на Бібрку (Читай Бобруйськ). Точніше не на сам Бобруйськ(читай Бібрка Smile), а спочатку на село Бориничі. Добротна камяна дорога йде запашним лісом, що насичений з кровожерними комарами-спринтерами, і в одному місці(як сказали нам місцеві жителі) троха погана, а потім знову добра. Так воно і є. На спуску дорога роздвоюється. Одна пішла вправо в ліс, а інша – погана вапнякова дорога з глибокою колією і блювотом пішла вліво. Вона виводить до гнилого ставка зправа. І вшьо! Навколо діючі і закинуті дачі, а між ними купа інших доріг. Але ми там наблудилися, але нашукалися. Втратили не менше години часу і пів літри крові. Зрештою вийшли на правдиву дорогу. Виявляється, від озерця слід було проїхати пару метрів прямо по зарослях трави і дорога знову ставала гарною і камяною.

Âõ³ä ó ôîðì³ Ï³õâèАльтернативні варіанти продовження маршруту – в Ілові направо на Новий Розділ. ТАм недалеко, та й озера є. А звідти вже якось добиратися Ходорівським потягом. Але це варіант для матрасів. А ми їдемо своїм ходом у Львів! Виїхавши з лісу на полі слід повернути наліво і досить скоро опиняємся біля залізниці. Переїжджаємо її, повертаємо зразу направо, а потім за кілька сот метрів поворот наліво на Юшківці. Це найоптимальніша дорога по відношенню якість покриття – довжина. Звідси пряма йде аж до Бібрки. Кілометрів з 15. Навколо насичені кольори сільськогосподарських угідь, підсилених призахідним сонцем, плавні лінії талії неньки. Виїхавши на трасу слід повернути наліво. І за кілька кілометрів “ви в Бабруйскє, а астальниє пруттсо! Зробивши організму на заправці хімійотерапію і поповнивши запаси пепсі і курвасанів женемо на Львів. Вже під гору нема так сили талувати як ранком, приходиться скидати передачу. Тяга погана, певно хімію не ту підсунули Smile Та й мої два супутники Патріархи Т та Ю на спусках приймають неприродні пози на велосипедах щоб хоч троха якось розвантажити спину. Роки тренувань, як не як, даються взнаки. Тішуся шо то всьо мене тілько чекає і щосили кручу педалі, щоб не відставати. Патріарх М з Толіком відстали ше на підйомі з Бібрки і ми їх не чекаємо, мені треба до 9 бути у Львові на залізничному Вокзалі, та й дорога ітак одна, не зблудять. Після 90 км шляху перед цим, з Бібрки до Львова ми доїжджаємо троха більше як за годину! Як каже Патріарх Т, “Непогане тренування перед змаганнями в Брюховичах”.

Що ж. На Вокзал я встиг, від хати до хати вийшло 130 км, 12 годин в дорозі з невеликими пішохідними ділянками. Купа виключно позитивних вражень, останніх відчуттів літа, тренування для мязів і удар по ожирінню та печінці, що профільтрувала мінімум 4 літри Пепсі. Поки є літо – треба його використовувати. Маршрут дійсно цікавий і пізнавальний, має багато варіантів закінченні та продовження. Також ми побачили не все, якшо приходити з наметом і лазити по тих горбах – то роботи і знахіжок на пару днів вистачить! Дякую всім за компанію, веселі жарти і підтримку. Шо не кажи – а не часто їздиш у похід з усіма трьома патріархами разом!

ПС: ліг спати – а перед очима далі дороги, спуски, підйоми. Тіло якось так постійно напружується в їх такт.

Залишити відповідь