Воловець – Тухля

Воловець - Нижні ворота - Верб'яж - Климець - Тухолька - Плав'я - Тухля
  • Загальна відстань: 62 км
  • Наближалися три вихідні, спершу подумував над варіантами багатоденки з ночівлею у зеленому туризмі, але їм не судилося матеріалізуватися через непевність складу учасників та брак часу/наполегливості з мого боку. Під кінець тижня почав вимальовуватися варіант приєднатися на ночівлю до друзів на Скелях Довбуша, але їм не вийшло поїхати. Як наслідок, все звелося до планування одноденної ненапряжної вилазки в гори.

    Оскільки Алексея нема, заморочився з вибором та прокладанням маршруту самостійно. Проконсультувавшись з E-one та коротко обговоривши з nnn, за основу взяв легендарний маршрут Гірськими хребтами, проте ми його спростили та скоротили майже удвічі – хотілося чогось матраснішого в межах 50-70 км. Опціональними малоймовірними варіаціями могли бути з’їзд в бік Грабовця або ж вкручування далі трасою на Гребенів/Сколе.

    Квитки з багажними квитанціями не без проблем придбав заздалегідь звечора. Потрапив якраз на зливу, назад з вокзалу довелося повертатися мокрими вулицями під залишковим дощем та блискавками.

    Ранок, дорога майже підсохла. Дзвінок від Андрія (nnn) з неприємною новиною, що він не вельми почувається і не хоче ризикувати їхати, отож вони з Лесею відвалюються. Незважаючи на мої відмовляння, Андрій швидко приїздить на авто, щоб дати свій GPS (на який ми розраховували) та повернути гроші за квитки. Респект за відповідальність.

    На вокзалі всі у зборі (Вова з Алісою, Петро з Богданою, я) і навіть більше – ще Олексійович, керівник-тренер Богданиної спортивної школи, якщо я не помиляюся. Ну і звісно крім нас ще трохи велосипедистів. Завантажуємося доволі оперативно без проблем. Один із зайвих квитків та багажні квитанції продали на ходу, майже компенсувавши всю вартість.

    За порадою Олексійовича випробували розміщення роверів у вертикальному положенні. Незважаючи на запевнення провідниці, що тамбур завжди буде зачинений, на кількох зупинках двері відчинялися – на щастя, велосипеди дивом не вилетіли.

    У Воловці коло 11-ої, вітаємося і прощаємося з іншими велокомпаніями. Доки Петро закуповує квитки назад, роздивляємся Specialized BigHit львівського знайомого.

    Традиційний водно-підхавний шоппінг і вперед. На перевал асфальтом крутиться доволі бадьоро, але полуденна спека починає дошкуляти. Перед поворотом на газорозподільчу станцію прощаємося з шосерами, домовляємося зустрітися на перевалі.

    Стрімкий і на щастя не надто затяжний підйом долаємо спішившись і ось вже заслужений перепочинок на хребті.

    У мене вилізли якісь проблеми з заднім переклюком, пробую розібратися, але забиваю і якось з певними незручностями їду далі – некритично. Далі їдеться просто чудесно: грунтово-трав’янисті дороги, чудові краєвиди по обидва боки.

    З-поміж інших гір ліворуч вдалині красується Пікуй, щоправда він трохи в димці. Дорога місцями приємно петляє ліском і під кінець стає стрімкішою, там спішувалися. Калабані-болота переважно об’їжджабельні, лише в одиничних випадках обходили.

    Над перевалом ось такий закинутий об’єкт з гарними краєвидами навколо.

    Дзвінок від Петра, що вони вже на перевалі. Намагаємся з’ясувати, де ж саме з ними зустрітися. В результаті по-дурному заплутуємося і їдемо не туди. Спуск був хороший, але фейл ми остаточно усвідомили, коли скотилися майже до Верб’яжу. От що означає не мати звички дивитися на GPS. Апхілим 5км назад – придумали собі додатковий перевальчик Smile.

    Повернувшись наверх пробуєм розібратися, де ж Петро з Богданою. Виявляється, що вони замість звернути у Нових Воротах поїхали далі основною трасою і вони не на тому перевалі. Непорозуміннячко Smile. Домовляємся зустрітися у Тухольці.

    У Климці перепочинок-морозиво-вода у магазині, а за селом ще невеликий привал коло річечки трохи освіжитися.

    Піднімаємся на ще один перевал. GPSies каже, що то найвища точка маршруту (десь 950 метрів). Асфальт місцями кращий, місцями роздовбаніший – чесно кажучи, очікував гіршого.

    Трохи далі на одному зі спусків розігнався до 67.45 км/год (асфальт, нелайтовий найнер, Smart Sam Performance) – новий особистий рекорд, на сліках навіть ще так не ганяв.

    Зустріч з Петром і Богданою у Тухольці. Насправді ми їх пролетіли, не помітивши, і Петро нам телефонував навздогін, щоб зачекали. Трохи переговорили, Петро вгостив квасом. Ще якась бабуся тішиться, дізнавшись, що ми зі Львова, бажає щасливої дороги. Швидко подолавши шосейнив відрізок, звертаємо на Плав’я.

    Спуск-підйом-спуск і в Бринівцях Петро на повороті хапає піщану обочину і нездало падає на швидкості мабуть під 50… Я ще все мав “щастя” спостерігати ледь не як в first person shooter, бо їхав якраз за ним. Велосипед повністю розвернуло, Петро полетів вперед, добряче розбив підборіддя, подер руку і ногу, спиною затормозив у відбійник Sad.

    Зупиняємся з Алісою, видзвонюєм Вову і Богдану, які гнали попереду. Аптечку я маю, але в ній лише йод, а нема перекису водню. Даю Петру наразі вологі серветки, а сам біжу до найближчої хати дізнатися, чи є якись фельдшер – кажуть що нема, дають залишки перекису і вату. Беру номер місцевої швидкої про всяк випадок.

    Тим часом повернулися решта, обробляють рани Петра. Викликаю швидку, кажуть що на виклику де-інде, але на диво приїхали доволі швидко (з Оряви, наскільки я зрозумів). Глянувши на підборіддя постраждалого, кажуть, що треба їхати в лікарню в Сколе накладати шви і нормально обробити рани, зі спиною ніби все ОК (я за це найбільше переживав). Пакуємо Петра і Богдану з шосерами в швидку, вони підсядуть на потяг у Сколе.

    Нам далі в Тухлю. Якесь дивне роздоріжжя, якого на картах не спостерігалося – добре, що перепитав місцевих, звернули в бік Рикова, асфальт зник.

    Вова зловив кураж і погнав 30+, незважаючи на те, що в нас купа часу і можна просто спокійно їхати. Наздоганяєм, переконуєм їхати повільніше і повтикати трохи коло річки.

    Наш матрас на березі річки закінчився ось таким видовищем від місцевих джиперів Smile. Швидко доїжджаєм до Тухлі, вирішуємо нікуди не рипатися, а релаксувати на річці. Одне з моїх улюблених природніх явищ:

    Мукачівка запізнюється на півгодини, втикаєм на вокзалі:

    У Сколе підсідає пофіксаний Петро з Богданою, допомагаєм їм з велосипедами, балакаємо, обмінюємося враженнями. У нашому вагоні ще 5-7 велосипедистів. Хлопака з побитою ногою. А ще одна дівчинка то взагалі півтіла в саднах і ранах – якось невдало форсувала річку чи щось таке. Наскільки я зрозумів, вона була без шолома і досвіду.

    Потяг трохи наганяє запізнення, у Львові десь о 22:20. Про всяк випадок супроводжую Петра на Сихів, доїхали ОК.

    Велокомп по пам’яті:
    ~ 62 км (50-52 км маршрутом плюс ще 10-12 км помилковий спуск і підйом назад)
    ~ 3:35 у сідлі
    ~ 17 середня
    ~ 67.5 максимальна

    Маршрут дуже гарний. Рекомендую. Зблудити на хребті малоймовірно, з GPS звірялися рідкісно. Але навіть якщо щось піде не так, то ви максимум спуститеся в прилеглі села до звичайних доріг.

    Дякую E-one за консультації та треки, а також усім учасникам за компанію.

    Оцінити і написати огляд

    СТАРТ: 27/07/2012
    62 км Закарпатська область UA
    Отримати напрямок

    Учасники мандрівки:

    backpacker