Форти Перемишля, для порівняння

Шегині - Перемишль - Форти - Krasiczyn - Krasice - Kuńkowce - Duńkowiczki - Bolestraszyce - ст.Держкордон
18/10/2011
130

Учасники мандрівки:

Hulihanka та skytalec

(Про вилазки до фортів Перемишля чула вже давно. Ще як Польща не була в шенгені, наші туди їздили, і на Лемківщину, і на Холмщину. А після того, як два роки тому вперше побувала на фортах, правда українських, загорілась тою ідеєю сама. Дуже вже хотілося побачити весь задум;для чого воно було, таке масштабне, збудоване. Адже українські форти лише прикривали головний форт Salis Soglio, Перемишль і весь кусень східної Речі Посполітої. А та вояцька австрійська архітектура містить в собі певну романтику, шарм.

Коли ще не було зброї масового знищення, атомних “сюрпризіві джедайських мечів. Коли чоловіки могли тижнями жити в окопах, вичікуючи. Коли зброя була така (відносно) недосконала, що кожну кулю не пускали просто так. Коли зброя була настільки дорога, що з нею не розставались, навіть коли дезертирували чи вмирали. Коли правильно організовані шанці, шлюзи, стоки, вентиляції, переходи могли врятувати хід поєдинку,коли мілітарі-обєкти будувалися архітерторами, які в кожну ланку цитаделі вкладали ту ж естетику, що і в палац чи замок. )

Ну хто сказав: Польща не закордон? Хіба сліпий наївний паралітик. Навіть відїхавши від кордону на 30-40 км, розумієш, що тут давно вже живуть за іншими стандартами.

І цей факт мене, закінчену патріотку, не може залишати байдужою.
Заїдеш в село — а хатки гарні, доглянуті; під вікнами ставочки, туї, гарден, короче, а не бульба по самі вікна і в тому курки порпаються…Думаю: о так, зараз почнуться бідні прикордонної території — а нічо так виглядають, насправді, жодної тобі вагонки, пласцікових вікон,гною на дорогах…

Вся різниця насправді починається з держкордону. На нашому — ранкова електричка звозить з навколишніх сіл до Шегині всю бідосю, яка, затарившись дозволеним лімітом у розмірі 0.7 водкі, 2 пачки дзигарів, галасливо товчеться, збираючись натовпом перед дверима з табличкою “Вихід з України”. Ага, все ясно, в наших перезмінка. О 8 ранку і о 8 вечора. Жінки, бабці, дівчата — лементують, боячись не встигнути зробити заплановану кількість ходок. Діляться, хто кому і за скільки вчора “спихнув”. В тої не взяли — і це вже трагедія для сімї. Грозяться знести “ту буду”, якщо їм зараз же не відкриють. Наші пузаті доблесні стражі кордони ліниво колупаються в зубах поруч за 2 метри, відділені слабеньким турнікетом. Я собі уявляю, як їх задовбали ці “човники”, ці вперті баби, які готові фуру мяса перенести в пакетах по два кілограми(с)…

Стаємо в колейку пішого переходу. На нас одразу дивляться, як на вар”ятів,затискають у вузькі двері, але ми впевнено несемо честь велосипедиста на терени єврошенгену, бо там, наче такі, як ми “в почоті”…
За 100 метрів польський чек -поінт. Народу там — огооо, в наших же перезмінка була…Тиц-тиц, трохи обїхали, аж тут всі розступаються, бо відкриваються чарівні двері. Усміхнений прикордонник жестом руки запрошує панство роверове досередини. Попросили відкрити торби, глянули детальніше хіба юрковий великий баул, кілька загальних фраз, і нам бажають приємного перебування, відкривають ще одні чарівні двері — і…
Привіт, Європа.

6 кілометрів чудового, але асфальту і ми звертаємо на першому ж великому перехресті наліво. Звідти починається наша фортова траса, грунтівки, сільські дороги, кантрісайд.

Траса, що обєднує форти зовнішнього оборонного кільця Перемишля, поділяється на дві частини: північну, яка єдна є форти лівого берега Сяну, і південну. Північна завдовжки 33 км, південна — близько 50км. Всі дороги в основному старі австрійські, інколи польові,бо це територія ландшафтного парку, а тому з автомобільними перетинаються рідко. Траса не проходить безпосередньо біля кожного форту, інколи треба відхилитися на кілька сот метрів і добре пошукати в густому лісі. На всі форти є посилання на дорозі. Тих фортів насправді є так багато, і використовуються вони не завжди за призначенням, однак конкретно ця велотраса охоплює найцікавіші. Я для себе обрала ті 4-5, які хочу побачити обовязково, але заїжджали на всі, що траплялисьSmile Най-най, це: Salis Soglio, Borek, Letownia, Dunkowiczki, Werner, San Rideau.
Кожен з фортів розташований на пагорбі, підвищенні. Там їх і треба шукати.

_DSC0101Почали з Boreka. Must see: вали оборонні, підземні переходи, казарми всередині, оборонні позиції для гармат(зацініть кут обстрілу!), рухомі елементи, кріплення, рейки для артилерії…

Salis Soglio як найбільш розкручена фішка регіону -дуже великий, вражаюче гарно збережний, 2 ярусний форт. Головна точка опори східного регіону.

Святая святих, форт, для якого було зведено 8(!) оборонних фортів, 6 з яких знаходиться на нинішній нашій території. На свій час це була знаменита твердиня, обладнана газовим освітленням, вугільними печами для опалення, телефоном і навіть туалетами — окремо для жовнірів, окремо для старшинства. Чисто!!! Як там чисто!!!

_DSC0122Lentownia – найцікавіший, як на мене музей знаходиться саме там. Купа експонатів в кімнатах, деякі з них- зі Львова. Зброя, машини, комікси(!), листи, фотографії -must seе, одним словом Dunkowiczki

Werner- найцікавіший, як на мене музей знаходиться саме там. Купа експонатів в кімнатах, деякі з них- зі Львова. Зброя, машини, комікси(!), листи, фотографії -must seе, одним словом
_DSC0180San Rideau – просто дуже великий і цікавий, з новими відкопаними ходами. Виглядає зруйнованим, але справа і зліва тягнуться 3поверхові тунелі – трава така густа. що вияглядає як природній ландшафт. Чули голоси, але в системі переходів не встигли зрозуміти, хто це був – постійно натикались на еееееехо, тільки ехо. Хто це був? Хто зна. Вийшли з іншого боку, мабуть

P9110357А ше поляки(що Верден бачили) так тужать, що їх форти занепадають, а держава геть за то не дбає, що мені аж смішно стало і схотілося наші показати, що три досі збережені в лісах біля Поповичів, бо то така глухомань, де дідько добраніч каже і ще інколи фестиваль гримить, а три інші вже позаростали так, що і місцеві туди по гриби не ходять…

Залишити відповідь