І знову Польща, Перемишль – Краків

Intro

Швиденько закінчуємо всі справи на роботі, і біжимо додому, завтра підйом в 4:00. Вдома швиденько складаємо речі, готуємо канапки, Оксана лягає спати, а я сідаю вивчати логістику поїздки до Кракова і назад, а також проштудійовую сайти з хостелами, щоб знати де би притулити самих себе коханих, і звичайно коників.

23:00 лягаю. Ставлю будильник на четверту, а він в свою чергу радісно повідомляє “До сигналу лишилось 5 год.”. Останню годину майже не спав, а просто лежав з закритими очима і чекав дзвінка, мабуть організм хвилювався. Зате останні 15 хвилин спалось дуже міцно.

День 1-ий

Дзвінок. Встаємо, вдягаємось. Остаточні перевірки. Виходимо. На дворі було 8 градусів, думав буде холодно, але їхав на вокзал з закоченими рукавами, і не замерз ні каплі. Приїхали на вокзал, а Тараса нема. Тільки зупинились, під’їхав Тарас, взяли квиточки, і пішли на перон. Дядько в формі, той що коло турнікету, перепитує чи є в нас квитки на роверки, ми ж з звичайно кажемо що є Smile. Тарас як завжди повісив свого коника на полицю, але страж порядку яки якогось біса зайшов до вагону, почав зразу репетувати, що зара вікно поб’ється і т.д. При чому він справді кричав, а в кінці додав “Я ж нормально говорю, а як нє то будем по іншому говорити”.
Їхали в електроні файно, місць було достатньо , правда під кінець почали мерзнути. Доречі в прикордонній зоні вже заморозки. Щодо квитків то нам з Оксаною вони обійшлися аж в 5 грн. за два.

Приїхали на станцію “Державний кордон”, утеплились і покотили до кордону.

На кордоні, дядько на першому КПП пропустив без проблем, наступне віконечко також, думаємо от файно все починається, коли підійшли до другого вікна то пані, почала відправляти на піший перехід, не зважаючи на те, що ми вже два рівні в цій забавці пройшли. Навіть десь ходила когось питати, але в кінці кінців, пустила. На польський кордон пройшли без проблем, але на тому етапі де нас мали обшукати, страж граничний вчепився до Тарасової рами, і давай її гладити, питатись щось. Виявилось що він також їздить, навіть має призові місця в змаганнях, і їхній клуб хотів би організувати спільні змагання. Нас так і не обшукали Smile

В загальному кодон зайняв хвилин 20-25.

І ось ми у Польщі. Їхали до Перемишля повільно але красиво, при чому і перше і друге забезпечувала Оксана Smile. Десь через чотири кілометри Оксана попросила зупинитись для перепочинку, і я чомусь вирішив помацати………. колеса на її ровері. Колеса були ну дуже спущені. Як вона їхала не уявляю. Підкачали колеса, перепочили і вйо. Кілька разів коло нас низько пролітали автівки. Один такий пролетів, і зразу після знаку який говорить про те, що це аварійно-небезпечна ділянка він порядно вписується в трактор. Статистика, то є круто, доречі минулої подорожі Толік там пробив колесо.

Після знаку, яки говорив про те що ми у Перемишлі, в Оксани періодично виникало питання “Скільки того Перемишля?”, а там до центру кілометрів 6. Зразу заїхали на вокзал, зазнимкував я розклад руху потьонгів, перекусили, поміняли гроші і вйо до роверового магазину.

Потім були знимки на площі, чай на замковій горі, знов центральна площа, марний пошук сувенірних магнітиків. І покотили далі на вокзал, де взяли квитки, і сіли у поїзд. Яким ми успішно добралися до Кракова.

Доречі на ровер беруться окремі квитки, але і ровери мають своє визначене місце.

В Кракові зразу пішли в “Інформацію туристичну”, з цим тут дуже легко. Там розкажуть поможуть і покажуть. Зразу почала душити українська жаба за те що купив в Перемишлі карту Кракова, а тут мені її дали на халяву.

Троха по мапі, троха по питаннях, докотилися ми по маленьку до «Ринку гловного». По дорозі троха знимкувались, дивились з роззявленими ротами на тоту Європу. Потім знову пішли в «Інформацію туристичну», аби нам сказали де ми можемо спочити вночі. І знову дали халявну мапку. Чесно кажучи потім я вже від них відмовлявся.

В нас ще був номер телефону за яким ми могли знайти дівчину яка певний час жила у Львові і могла би помогти з житлом. Але нажаль, або мені дали неправильний номер, або я неправильно переписав, слухавку підняла якась Кароліна і ніякої Ані вона не знає. А ну і що, львівський байкер ніц не боїться Smile

Зробили пару кіл навколо то хати шо посеред Кракова стоїть, тай пішли підкріпитися, у таке собі не дуже примітне кафе.

Замовили пєрше, друге, і кам….. е Живєц. Спочатку з’їли перше, і майже наїлися, а коли я побачив друге то думаю, от халепа, заплатили а не з’їмо, єх жабо і в Європі ти з нами. Одним словом, ми так і не доїли, при чому на пару в нас лишилась ціла порція. Ми подумали, і вирішили, так як нас ніхто тут не знає то піду я і попрошу в них одноразовий посуд, щоб забрати поживні білки, жири і вуглеводи з собою. І, уявіть собі, на мене дивилися як на нормального, адекватного хлопчину, який заплатив за свою їжу недоїв, і хоче забрати її з собою і дали мені посуду, кульки щоб я це все загорнув, і сказали «приходьте ще». Ото Європа….

Одним словом, файно наситившись, пішли ми далі гуляти по центрі. Чудаків в Кракові повно, які заробляють собі на життя всякими атракціями для туристів, один ходить кривляється зі всіх, інший м’яча набиває всіма частинами тіла, інший брейк танцює, хтось вогнем на палицях бавиться, одним словом «цирк».

А ще зустріли групу іноземців на кльових байках, які вони взяли на прокат, ото було би кльово розсікати львівські вулиці на такому.

Нагулявшись, ми бачили що час вже підвечірній і тре шукати ліжко і дах. Пішли ми по хостелах. В одному не було місць взагалі, в інших не було місць під ровера, і все таки ми знайшли один хостел де було місце і для нас і для роверів. Вартість ліжка в 8-місному номері 55 злотих, але костел знаходиться в 20 метрах від площі. Отже поселились ми, і були ми єдині в 8-місній кімнаті. Ще один нюанс, що гроші не варто міняти в першому ж канторі, бо кантори можуть бути на відстані 10 метрів один від одного, але курс може відрізнятись на 20 відсотків.

Після того як поселились ще пішли гуляти по нічному Кракові. Оксана позаглядала до магазинів, з одягом, почастувалась смачним морозивом. Сходили в продуктовий магазин по Живєц. І пішли знову на площу.

Якщо хтось дочитав до цього моменту, то можете нас привітати…….

Ми танцювали під пісню дядька з трубою, і після цього я освідчився Оксані, і запропонував як то кажуть свою трансмісію і кермо. Хлопці на роботі казали, що вони не сумнівалися, що я це зроблю з ровером.

Цей романтичний вечір ми закінчили в хостелі Живєцом.

Доречі в хостелі, є безкоштовний Інтернет, 2 комп’ютери, та WI-Fi. Та і взагалі в центрі Кракова є безкоштовний Wi-Fi доступ до Інтернету.

День 2-ий

Чую дзвінок свого будильника, просинаюсь. Чудовий ранок, чудово спав. Оксана вже не спить. Помічаю що звечора до нас підселили двох дівчат як виявилось німкені, або австрійки.

Гігієнічні продседури, сніданок. Снідали тим що вчора забрали з кафе, плюс сніданок хостелівський.

Файно підкріпившись викотили на ранкові вулиці Кракова, з вітерком гонимо на автовокзал, добре що народу ще мало. Метою нашою було знайти автобус до Львова який візьме нас з роверами. Чому так, бо автобус відправляється в 9 вечора, і вартість майже як на потяг, але потяг їде в 2 годині. Нас розчарували що з роверами нас не візьмуть.

Отже ми пішли на залізничний вокзал і взяли квитки до Перемишля на потяг Вроцлав-Київ.
В нас лишалось коло 3 годин і ми рушили на замок. Дуже файна дорога проходила через парк до самого замку. Частково вона була позначена як вело доріжка. По дорозі до замку Оксана навіть спробувала поганятись зі мною, на що я казав щоб заощаджувала сили на потім. Адже нам потрібно було проїхати коло 18 км за 2 год, з проходом кордону.
Доїхали ми до замку, зазнимкувались, в замок нас би не пустили про що говорив знак, але ми би і не пішли бо була шалена черга на квитки. Чомусь перехожі на нас дивно дивились, коли ми завзято знимкувались коло брами.

Вирішили заїхати в гамазин по продукти і і помаленьку вирушити на вокзал, заїхавши ще раз на головну площу.

Приїхали на вокзал, пішли на перон, до потягу залишалось десь 40 хв. Коли прийшов час відправлення ми з Оксаною в повній бойовій готовності стояли на пероні а люди всі сиділи і нікуди не збирались. Тоді я перепитав одну бабцю і вона сказала що він запізнюється на 50 хв., через 20 хв., він вже запізнювався на 100 хв. Все ми вже ні куди не встигаємо та і виглядає на те що кукувати нам в Мостиськах на вокзалі до 4:30, коли буде перша електричка, бо їхати без фар і маячків до Львова, ніяк, та і Оксана би не потягнула.

Ну що ж чекаємо, і тут я чую рідну українську мову. Це були мабуть заробітчани, але вони досить не погано орієнтувались у розкладі руху поїздів і в цінах. Що вони мені сказали, що цей самий поїзд який запізнюється, в Перемишлі буде переставлятись на широку колію, обшукуватись польськими прикордонниками, потім поїде до Мостиськ-2 де він буде обшукуватись ще українськими прикордонниками, і між прибуттям до Перемишлю і відправленням з Мостиськ є приблизно 2:30, 3 год. Або як варіант купити на нього квиток за 30 злотих з Перемишля до Мостиськ а далі домовитись з провідником до Львова. Такий варіант нам не підходив, тому ми вирішили якось їхати.

Коли приїхав наш поїзд то при вході в нього ми зустріли пару зі Львова, яка їхала з півдня Польщі. Вони сказали що від вокзалу йдуть маршрутки до Медики і вони можуть взяти нас з роверами.

Отже коли ми приїхали в Перемишль ми зторгувались з водієм, що за 20 злотих він нас завезе з роверами до медики. Через 10 хв. ми були на кордоні. І тут нас чекав ще один «приємний сюрприз». Водії фур в знак протесту проти великих черг перекрили в’їзд на кордон і нікого не пускали. Довго не думаючи ми рвонули на піший перехід, де не було жодної душі зі сторони Польщі.

Швиденько пройшли польське КПП і попрямували до нашого. При вході до нашого КПП я перепитав в одного з прикордонників коли буде поїзд на Київ, він сказав що в 10 годині вечора він відправляється з Мостиськ-2 і нам тре троха притиснути, в нас була лише година.

Я сказав що ми через ліс встигнемо доїхати, на що він почав сміятись а потім відмовляти мене, бо каже що то такий ліс що люди заходять туди і виходять зовсім з іншого боку. Я кажу «Та я там вже їздив, раз», а він «Раз!!!????» і давай сміятися, «Ну як хоч».

Вже на українській стороні, коли ми тільки вийшли з КПП було тільки чути в нашу сторону, «Диви, диви які поляки». І тут мене вхопила відраза за наших людей, клітка крізь яку наші несуть цигарки була така загажена, що нема слів, і коли до нас якась тьотя каже, «Хлопці вам папіросів не треба», хотілось їй сказати кілька слів. Я розумі що тяжко жити, але не треба шукати легких доріг, сиди вдома вишивай та й продавай за шалені гроші. Одним словом, соромно.

Перейшли ми кордон і давай притискати на педалі. Коли звернули на лісову дорогу, то ще було видно все поки дорогу освітлював повний місяць. Але коли ми в’їхали в ліс, то стало ну дуже тяжко. Видно було лише напрямок, і зрозуміло було чи догори чи до низу котиться ровер було лише по відчуттях, і так 5 чи 6 км. Було справді тяжко, добре що хоч дорога там добре вкатана, правда під кінець було болото і то не погане.

І ось нарешті асфальт……

Тиснемо зі швидкістю 25 км/год. О 21:55 ми прилітаємо на вокзал, і питаю першого кого побачив, чи потяг на київ ще не відправився, а він каже нє він через пів години прибуде. О добре бо через ліс так летіли, думали не встигнемо, А він каже «Через ліс!!!!??? Ровером!!!???». Ми не зважали і пішли по квитки.

Квитки нам обійшлися в 6,5 грн. на персону. Спочатку пані касир хотіла щоб ми купили квитки на ровер, але потім пожаліла нас і каже домовтесь з провідником як ні то купите.
Сіли ми спочивати в залі очікування. А потягу все нема та й нема.
І тут ванна, їжа, тепле ліжко, і я просинаюсь від власного храпу. 23 година а потягу нема. Приїхав він о 23:30, і ми сіли……далі на стільці бо ще на протязі години його обшукували наші прикордонники.

І от нам дозволили лізти в потяг. Підходимо до нашого вагону в очікувані чварів з провідником. Провідник бере наші квитки зі словами «А ви що не знаєте що ровери в чохлах потрібно везти, де ваші чохли?», я кажу «Нема», а він «ну то як ви хочете везти їх» і дивлячись в квиток «аааа, ви до Львова, то сідайте». До Львова потяг їде без зупинок. В потязі їмо, п’ємо гаряче капучіно і радіємо що все файно і ми разом.

Через 1 годину і 15 хвилин провідник повідомив нас що ми прибуваємо. Поки стояли в тамбурі він нас троха порозпитував, за ровери, за подорожі, за Польщу, і сам сказав що він їздить на мотоциклі. Взагалі він виявися дуже приємним дядьком.

Ось зупинка, Оксана вилазить перша і якась бабця видає фразу «Ого диви який велосипедист…………….та то дівчинка!!!!!!!!!!!!!!»
Ми помалу докотилися додому, крізь нічний Львів, помилися і щасливі лягли спати.