Матрасик Бескидами

Завжди приємно виїхати в так жадані гори після довгої зимової сплячки. На поїздку зголосилася сила силенна бескидівців. Я навіть не очікував, в принципі як і всі учасники.

Після останніх закупів у Сколе просто поїхали дорогою до водоспаду Гуркало. Нічого особливого, просто велика гарава велосипедистів. Все було доволі спокійно, поки ми не вперлися в доволі бурхливу річку, яку треба було буреломити. Не всі відважилися це робити на велосипеді, але із завдання справилися всі.

І от тепер зачерпуємо весняну прохолоду з чистих вод водоспаду. Дехто в переносному, дехто у буквальному сенсі. Скажу чесно, мене ще морозило годинки дві після купелі. Але то було варто (на майбутнє варто брати зі собов плавки на таку оказію :)).

Ну а після відігріву на сонечку поїхали в сторону Тустані. Поїхали то трішки засильне тут слово, почали боротися з вітряками і вітром. То була довга дорога, оскільки їхати більше 10-11 км/год не вдавалося нікому. Але врешті добралися таки до скель, де всі раді були поніжитися в перших весняних променях, поварити чайку, попалити вогнику, повештатися на скелях. Розважалися як хто хотів. Лише Роман відразу сказав, – мені на берлін, і помчав в сторону Трускавця,а як потім виявилося прямо до Львову. Не зі всіх можна плавити сталь, подумали інші. І мнягонько продовжили матрасити.

Тут група розділилася на дві частини: більша частина поїхали назад донизу в Сколе (як казали очевидці, натягнули вітрила і просто мчали за вітром), а друга таки вирішила ламатися у Трускавець. Так сильно цікавого по дорозі на Східницю з Уричу  ніц нема. Хіба побагато болота. Трішки просторів на хвильку вигулькнули, а так зрештою просто чисте повітря і нові краєвиди.

Тому сказати, що ми весело крутили – то буде не правда, крутили багато, швидко і на межі, бо явно не встигали на електричку. Але таки надолужили і ще навіть трішки чекали вже у Трускавці. Побачили привітання спірита. А далі вже добряче поморені запакувалися в потяг і мчали, щоб перетравити такі щасливі вражіння вже вдома.