по-під Сивульськими стежками

Максимесь - Велика Сивуля - Максимець,
  • Загальна відстань: 25 км
  • _DSC6330 copyколи після першої ночівлі відсіялося троха “саамих слаабих звєн” Very Happy, нас лишилося приблизно цванціхь, рушили до наступного місця святкування – стая під Боярином.

    але насамперед ватро зазначити, що порівняно з тамтим роком, йшлося набагааато легше: там де ми торік повзли цілий день – тепер дві-три години, і то прогулянковим темпом. тож Ґавор траверснули безпроблем – насправді там є досить чітка стежка, але я її торік згубив під грубезними снігами.

    _DSC6314 copyотож досить швидко доскакали до стаї і знов почалася колибна круговерть – лізти в ліс за патиками різати рубати варити наливати випивати палити ватру танцювати співати, і т. д. аж до 2 ночі. чому? а тому що компанія дещо “рафінувалася” (див. перший абзац)

    рано знов то саме: відхід домів всіх хто кудись спішить. Казав же один отець: “Дмитре, не спіши” Cool

    отже, лишилося нас семеро. зібралися і рушили “червоним” “східно-карпатським” маршрутом на Рущину. і вже під Коротканом почалися пригоди: стежку досить сильно завалило, очевидно під час жовтневих снігопадів коріння не втрималося ще незамерзлого ґрунту і дерева як доміно попадали зверху вниз – так шо ні перелізти ні обійти. досить часу втратили там.

    набиралася висота, снігу ставало чимраз більше і сухішого, брав мороз, словом, потрапили у справжню зиму. маркування на деревах надійно прикривали креслаті гілляки під натиском снгу – отже йшли “по приладах”. буквально ледь-ледь відхилилися на північний захід і зарилися в смереко-жерепове криволісся на схилі Негрової. досить сил забрало борсання в жерепах. до Пекла припленталися вже як смеркалося. майже на автопілоті перетнули Рущину і впали табором там само як тоді. зварили 10 (десять!) пакетів гречки (по паспорту 1 пакет = 2 порції) на сімох і то всьо втоптали ше з двома тушонками, всякими іншими ніштячками і майанезіком )).

    _DSC6442 Panorama copyзважаючи на вечірнє зоряне небо сподівалися шо мож буде спостерігати Схід з вершини. але коли задзеленькав будильник, виявилося шо паде сніг (а отже – товста хмара) – забили лізти на Сивулю вже, відклали до ранку.

    цього дня буде кілька промахів у планування часу і т.п., ну і треба . надолужувати проматрацені в перші дні кілометри, тому він виявився найбільш бляшаним і виснажливим.

    _DSC6478 Panorama copy1поки зварили чаю, поки його висьорбали – то на штурм Сивулі рушили аж об 11-ій. Нашим звичним шляхом – “червоною” стежкою вверх а тоді вище лісу траверзом Малої Сивулі на пн.зх. але і тут не обійшлося без блуду. В певний момент я зрозумів, що ми проскочили сідловину між Сивулями – так мені здалося бо схил спочатку трохи ліг, там де гіпотетично мала би бути сідловина, а тоді різко почав стрімкішати. Тут я засумнівався в доцільності продовжувати штурм, бо сходження заради галочки мене мало цікавило а ризикувати групою в таких умовах (нульова видимість, крижаний вітер при 100% вологості) я особливого не мав бажання. Але дякуючи учасникам, як досвідченим – за підтримку, так і новачкам – за відвагу і цілеспрямованість – таки продовжили маршрут, різко змінивши курс на пн.сх і досить швидко вийшли на знайоме ребро Сивулі, звідси до вершини вже пару десятків метрів лишилося Smile вилазимо, обіймаємся, жеремо смаколики, фотографуємся (ух там Олекса має моцну панораму зліпити!).

    _DSC6533_ Panorama copy

    на спуску по своїх слідах зустрічаємо велику групу, “Ви вкурсі що Ви на Велику Сивулю йдете?” – питаю, їхній керівник здивовано: “а зачєм нам на бальшую, єслі мьі на малінькую сабралісь?” – “а навіщо вам малінькая єслі баальшая єсть?” – відповідаю Very Happy, пояснюю про наші нафігаційні “маньоври” і на тому розходимось.

    сходження в нас забрало ~2,5 години (1,5 на підйом і 1 на спуск) дорогоцінного часу, але мусимо ше пожерти. топимо сніг, варимо рис. мороз від позавчора постійно посилюється, пальники відмовляються адекватно горіти, часто-періодично розігріваємо балони над полум’ям, обід вариться вкрай мляво. за цей час добряче змерзаємо. нарешті жерем і виходимо.

    коли покидаємо Рущину в напрямку Гути, вже смеркається. і так в тємряві шкандибаємо тих цванціхь з копійками кільометріу, ситуяйція з дорогою як і всюди – повінь забрала. валить сніг, створюючи, з одного боку, зазковий краєвид, але з другого – зумовлює намокання одягу і відповідно – передчасне змерзання, ще враховуючи вже відчутне виснаження і помірне але впевнене бажання чогось поїсти. тут дуже дівчат рятують хімзахистові калоші – ставши по коліно у воду нога залишається відносно сухою Wink

    десь до 11-ї ночі доплентуємся до Гути, насилу змушуєм дівчат танцювати, щоб остаточно не позамерзали. жеремо замерзлий лимон – такий він має зовсім інший смак і головне – втамовує спрагу.

    невдовзі прилітає (інакше не скажеш, зважаючи на скажену ожеледь, притрушену свіжим сніжком) богорОдчєнский бус (“їхав автоообус – їхааав” (с)Перкалаба, між іншим, також білий, також мерседес і також спринтер Smile). і невдовзі вже дивуємся в теплій хаті, яке ж то життє насправді прекрасне! Smile

    _DSC6411

    щиро сподіваюся що всі задоволені, щиро прошу пробачення за певні незручності, щиро дякую всім: абсолютно кожен суттєво доклався до долання цього непростого шляху, який вимагав окрім фізичних також і вольових зусиль, тверезої свідомості, взаємопомочі і довіри.
    ДЯКУЮ!

    Є що сказати?

    СТАРТ: 03/01/2010
    25 км Івано-Франківська область UA
    Отримати напрямок

    Учасники мандрівки:

    AlexSay та Lubko