Соточка зі Стрия до Миколаєва

майже сонячного дня ми з backpacker’ом поспали на годину довше ніж зазвичай і вилізли в Стрию. Гори якось піднадоїли – вирішили поїхати до річки – прокатнутись вздовж Дністра. Часу в нас було досталь тож проклав маршрут через кілька цікавих точок.
Cпершу покотились в Піщани подивитись що ж ЦЕ таке

ЦЕ виявилось СГДЗ – Стрийським Гірничо-Добувним заводом. На прохідній нас легко пропустили, ми подивились на сортувальну станцію потім до нас долучився ще один велосипедист – інший охоронець який провів нас сінгл треком аж до самісінької дороги.

котилось легко – тут майже все рівно, асфальт хороший, машини зрідка прошмигували. пролетіли повз Щасливе село, потім було Нове Село… ще трохи і з бетонки ми переїхали на зарослу але асфальтову дороги – дороги до закинутого рудника.

біля озерця комарі нам не дали насолодитись процесом піднімання рівня глікогену тому покрутили. звернули в сторону будівель де натрапили на стару бензозаправку

за кількасот метрів натрапили на НОЙський ковчег в степах України

ще полазили повз покинутих будівель, серед старої і не дуже техніки

аж поки не побачили сходи на дах цього ангару….хоч і на вигляд вони були майже неушкодженими але під час підйому одна з сходинок не витримала Ігора і він полетів вниз, разом з наступною сходинкою за яку спробував втриматись….

в результаті 4-х метрового падіння добряче подерся, порвав одяг і, як згодом виявилось, заробив тріщину хребця. повезло що проржавівша труба дещо помякшила удар. щоб оговтатись потратили майже годину часу. вже потім помітили що всі будинки на території в аварійному стані і про це було написано на кожній стіні

далі помало докотились до Журавно, подивились на міську ратушу і напіврозвалений палац Скшинських

після Журавно ми мали виїхати до першомети – Дністра і проїхатись його берегом. але гугль мапс і жпс не знають те що дороги вже не актуальні, а те що здавалось дорогою насправді болотяний потік 🙁 тож проїхавши частину по дорозі наївно сподівались вийти на іншу дорогу яка була позначена на жпсі. прийшлось продертись скрізь ліс, дертись по зораному полі

метрових будяків і кропиви разом з компанією надокучливих комарів. комарів було стільки що відбиватись було неможливо. не знаю як Ігор але в таку дупу ще не попадав – ноги добряче процарапались рослинниістю, руки покусались комарами 🙁 . З горем навпіл вилізли до села і щасливі що вибрались з тої халепи покотились в Жидачів ну і звідти в Миколаїв