Транс-карпатський велопохід “Гірські водоспади”

Ужгород - Невицьке - Тур'ї Ремета, Туричка - Лумшори - о. Комсомольське - полонина Руна - водоспад Воєводин - Тур'я поляна - Порошково - Пузняківці - Кольчино - Лавкове - Мукачево - водоспад Скакало - Свалява - Воловець - водоспад Шипіт - хр. Боржава - пер. Переслоп - Тюшка - Волове (Міжгір'я) - Синевир - оз. Синевир - Колочава - Комсомольське - Усть-Чорна - Лопухів - перевал Легіонів - Бистриця - Букове - водоспад Бухтівецький - Манява - водоспад Манявський - Черник - водоспад Кудринець - перевал Переслоп - Яремче - Ворохта - Заросляк - водоспад Говерлянський - оз. Несамовите - оз. Бербенескул - г. Вухатий камінь - водоспади Дзембронські - Верховина - Бережниця - Шепіт - Шешори - водоспад Шешорський - Косів - Вижниця - Чернівці
  • Загальна відстань: 812 км
  • Нарешті зібрався чирканути кілька слів про наш мегавелопохід.
    Отож, задум був здійснити грандіозний рейд по водоспадах і незнайомих місцях Карпат, в спортивному стилі і з «жестяками». Але грандіозність виявилась занадто грандіозною і всі розумні люди сказали дружно – «нафіг нужно!». А втілювати в життя дану феєрію лишились самі крєпкі/безголові – я і Борман.
    Отже поїхало нас двоє. І забігаючи наперед скажу – доїхало теж двоє.

    День 1.

    І от з поїзда Київ-Ужгород наші колеса ступили на благодатну землю Закарпаття. В Ужгороді нас цікавив замок, «тут вже дешеві помідори»(Борман) і місце для пожрать.
    Оглянули:
    + замок – гарний, відреставрований, з купою музеїв унутрі, за 15 тугриків з рила;
    + центр міста – старовинний, без машин, а де з машинами, то дуже тісний;
    + місцеву маладьож жіночого полу – пайдьот;
    + річку Уж – тут ми з’їли банку заліщицької квасолі з м’ясом і вищеоспіваними помідорами, а ще кілограм куплених черешень (на двох було забагато).
    Загалом місто сподобалось.
    1 (20)Далі було с.Невицьке з одноіменним замком. Туди веде асфальтована дорога з жовтими нечастими маркерами, потім ясвальт змінився на камінюччя, зате маркерів стало багато. Матюкаючись ми виперлись майже на хребет, де місцева бабця сказала нам, що це велотраса, а замок набагато нижче. Полаявши трикляту велотрасу і полазивши по черешнях спустились до замку. Гарний замок, найкраще, що я бачив. Дуже старовинний і дуже незвичний для наших просторів. Навіює легенди про графа Дракулу…
    Потім знову траса, села, Тур’ї Ремети, Туриця, Туричка. На табір впали за с.Туриця в шикарному місці, на березі річки.
    За день – 47 км, час в сідлі – 3 год. 45хв

    День 2.

    Підйом о 7-й, сніданок, збори. Світить сонечко. Дорога плавно набирає висоту, села стають все меншими і зеленішими. От і Лумшори. Звідти їдемо вгору через всякі турбази, під попсовий акомпанемент до Лумшорського водоспаду. Побачивши водоспад, одразу виникла ідея купатися у кожному з намічених водоспадів (потім ця ідея зникла). Посвітивши голими задами перед нашим великим і гарним новим хватоапаратом починаємо підйом до озера Комсомольське, а звідти далі – на Руну. Перед самим озером у мене (а точніше у мого велосипеда) стався прокол хвостового колеса – перший і єдиний за весь похід. Дотягнувши до славнозвісної бетонки, почали і їхати.
    Випхавшись наверх, полазили по тих дивних і цікавих руїнах військової бази і поїхали донизу, де нас чекав наступний водоспад – Войводин.
    На табір впали за с.Тур’я Поляна, попередньо затарившись місцевими молокопродуктами, які ми жували і пили весь наступний день.
    Відстань – 67,5 км, час їзди і штовхання – 6 год. 34 хв.

    День 3.

    День почався з солодкого сиру з кефіром і через с.Порошково котив «дуйки асфальт сі скінчив» на хребет, в супроводі кефіру і місцевих пацанів на велах, які викликались на роль «жіпіесу». То був чудовий підйом у затінку дерев, а на хребті нас чекало мальовниче село Пузняківці. Потім почався чудовий спуск (де я зловив рубля) аж до Кольчино (де ми набомжували аличі і покупались у місцевому жабнику). Перед Мукачево завернули в Лавкове, де в кар’єрі нас чекала кримська спека і пересохший водоспад, з якого я ледве нашкріб пів фляги води.

    1 (45)Спека була страшна, тому перед екскурсією по Мукачево ми більше години розсікали води Латориці, лежачи на пузі посеред річки.
    Місто зустріло нас чудовими пейзажами місцевих красунь, тому екскурсія проводилась у спішеному порядку… ну, щоб усе роздивитись. Потім поїхали до замку, де крім симпатичних дівчат зустріли якогось міністра якоїсь оборони і звйозд угорської естради.
    Далі почався дощ, який переріс в зливу, яку ми зустрічали естафетою по розкладанню намету, неподалік водоспаду Скакало.
    Відстань – 72,4 км, час в сідлі – 5 год. 08 хв.

    День 4.

    Ранок почався з купання у водоспаді. Далі була дорога з черешнями і Свалява, звідки ми «короткою дорогою» (по залізничній колії, лопухам, річкам і вирубковим болотам) добралися до Воловця. Ця дорога і стала початком тих знущань, від яких дохнуть коні.
    Але наші коні – алюмінь! Тому вони промовчали і понесли нас на перевал між Воловецьким і Міжгірським районами, а звідти під Великий Верх, до Шипоту, де ми і стали на табір.
    Відстань – 66,7 км, час в сідлі – 5 год.

    День 5.

    1 (63)Всю ніч і до обіду ми слухали пісню дощу. Потім це безобразіє припинилось, тому пообідавши і скупавшись у Шипоті, ми попхались на Боржаву. Дорога проходила вздовж канатки, по коліна в чорницях і з велом на шиї. А в цей час над нами мирно пропливали даунхілєри зі своїми матациглями і інші люди, привітно махали нам ручками і кричали: «Ви запічатлєни!». Майже на хребті нас застала злива, яку ми пересиділи в імпровізованому сховищі з поліетилену, рюкзаків, велосипедів і нас. Потім розпогодилось і ми гарно проїхались Боржавою до сідловини під горою Ополонок, де і заночували.
    За день – 15 км, час – 3 год.

    День 6.

    Ранкове штовхання по росі, кущам і чорницям до перевалу Переслоп, переросло у зникаючу і зарослу дорогу з каменюками і бродами. І закінчилось у селі Тюшка, де нас нагрузили безкоштовно двома літрами молока, які ми вдячно хряснули з медом і свіжим хлібом.

    1 (79)Потім було Міжгір’я і дооооовгий підйом на перевал, а звідти швидкий спуск в с.Синевир. Там, залишивши велобаули у людей, чемпіонськи зганяли радіалку на озеро Синевир (швидкість була за 30 км/год). Далі була Колочава і Теребовлянське водосховище, яке просто вражає своєю красою, якби не тонни сміття по берегах. Але місце для ночівлі було шикарне. Доречі, єдиний день, коли ми готували на дровах, бо закінчився бензин у пальнику.
    Відстань – 102 км, час в сідлі – 6 год. 32 хв.

    День 7.

    Подивившись на бункери лінії «Арпада», ми знову повернулись в Колочаву і звідти поїхали на перевал Прислоп. Там нас чекав гарний перекус і не дуже гарний (м’яко кажучи) спуск, який проходив по багнюці, каменюкам і іншим «приємним» елементам дороги, яку змила повінь. Там же натрапили на свіжі сліди ведмедя. Перед самим спуском в Комсомольське зустріли дуже привітну і симпатичну мавку, яка повернула нам почуття душевної рівноваги. Заспокоєні, таким чином, ми докотили до Усть-Чорної, де біля пам’ятника «вєлікаму пакарітєлю карпатських лісів» (в десять мої зростів), повернули в долину р.Брустурянки на Лопухів і далі.
    От з цього моменту і почався хеві-метал. То була сама паскудна дорога, яку я знав (точніше, яку знав мій зад). Вона була довга, вона була кам’яниста, а з Пляйської долини вона перетворилась в ееее…. говно… І так до самого перевалу Легіонів, де ми і впали на табір.
    За день – 65,3 км, час в сідлі – довго…

    День 8.

    Всю ніч і до обіду ми слухали пісню дощу. Але це безобразіє не припинилось і після обіду. Тому з’ївши останній рис, під проливним дощем, ми почали сплав з Легіонів в Бистрицю. Там, у затишному кафе, їли борщ і вареники зі сметаною, під акомпанемент реаліті-шоу «Женісь на курві», де на одного нещасного претендувало аж цілих три…
    Лінь оволоділа мандрівними душами і вирішили вони напроситись на хату, що і зробили. Там був душ, ліжко, телевізор…. а, і ше був Сірьога Звєрєв, заради якого, власне кажучи і включили телевізор. Просто пісня групи «Тік» заінтригувала….
    Пропливли – 12 км, час в сідлі – не довго….

    День 9.

    Наступна наша ціль – село Букове і Бухтівецький водоспад, куди ми докрутили під дощем. Зате водоспад нас порадував своєю потужністю і повноводністю, а заодно і бонусом, у вигляді ще одного водоспаду неподалік. Так як ми були там в обід, то було прийнято рішення валити радіалку через хребет на Маняву, незважаючи на проливний дощ. І ми повалили…. Дорога була болотяна і мокра, а на спуску перетворилась на стежки, якими тягають ліс за допомогою коней, з дебелими калюжами, хабазами і глиною…
    Дорога до Манявського водоспаду являла собою бродіння з одного берега річки на другий по деревах або вбрід і з велосипедом на горбі. Зате видовище, яке відкрилось нашому взору просто захоплювало дух. Далі був Манявський скит і човпання під дощем назад. Загалом цей день відзначився великою кількістю цікавих об’єктів, мокрим до нитки і брудним одягом, слизькими і крутими спусками, непомірним навантаженням на гальмівні колодки і кількома зачьотними фразами.
    Діалог під час купівлі молока:
    – Борман, з якого боку зазвичай доять корову?
    – здається з правого, якщо дивитись від корми до носіка.
    – ти я бачу такий же олєнєвод, як і я…
    В наметі, під час перегляду фотографій:
    – тре було краще сфоткати оту продавщицю морозива (чарівна дівчина в Мукачівському замку).
    – да, зараз би милувалися її краєвидами…
    Відстань за день – 64,5 км, час тягання і штовхання – 6 год. 27 хв.

    День 10.

    1 (109)Наш похід, як казав Борман, перейшов в експедиційний ритм. Спали до 8-ї, збирались неспішно, але їхали по графіку і всюди встигали.
    Так от, повернувшись до р.Бистриці, ми повернули в долину Зелениці, де відвідали водоспад у с.Чернику, а потім водоспад Кудринець (який мені надзвичайно сподобався), хряснули 1,5 л чудового домашнього кефіру, та й подались на перевал Переслоп, що над Яремче. По дорозі нас чекала переправа через повноводну річку по трубі, яка бадьоро висіла метрів з п’ять на землею. І під уже звичний дощ ми попхались з Переслопу вниз долиною Жонки, по воді і каменюках і на стертих вщент передніх колодках у Бормана.
    Табір в м.Яремче, на березі Прута.
    Відстань – 50 км, час в сідлі – 4 год. 57 хв.

    День 11.

    День почався з пошуку гальмівних колодок у «афігєнно продвинутому центрі Велокраїни», які ми так і не знайшли. Одразу за містом у мене, не витримавши лихої долі, порвався ланцюг. Ланцюг я швидко полагодив, а Володя їхав майже без гальм до самої Ворохти, де ми випадково надибали на прокат «Зелений ровер», де випадково виявилась пара потрібних колодок.
    А ще, експериментуючи з паливом для нашого пальника, Борман підпалив асвальт і мало не спалив трасу.
    Потім був Заросляк і табір біля витоків Прута.
    Відстань – 57 км, час в сідлі – 4 год. 30 хв.

    День 12.

    Операція «Говерлянські водоспади» була проведена у формі мокрого бліцкригу (радіалка під дощем), а далі нас чекала стежка на озеро Несамовите повз метеостанцію Пожижевська, по якій ми спочатку їхали, потім несли, а потім позли по жерепу і каменюкам вверх. І після цього всього зустріли табличку з написом, що на озері заборонено ставити табір, а дозволено лише спостерігати за явищами природи… І поки ми спостерігали за тими явищами під дощем, в тумані і з ровером на плечі, природа ставила над нами експерименти термально-турбулентного плану. Як казав Борман: «Якби у мене велосипед впав у обрив, то я б за ним уже не поліз».
    Було мокро, був вітер з зарядами снігу, а ше був +2 за цельсієм. В такій халепі ми і добрели до озера Бребенескул, де стали на табір.
    За день – 12 км, час – годинник змерз.

    День 13.

    1 (130)Зранку був придуманий надзвичайно ефективний девайс – на руки одягались шерстяні шкарпетки, а поверх них целофанові пакети. Це дозволило нам без пригод (не рахуючи втрати мого велокомпа) донести велосипеди до Вухатого Каменя, а звідти, через Дзембронський водоспад і до Черемошу. Потім був смачний борщ і зустріч з друзями у рафтинг-таборі Турклубу і дорога на Верховину, Криворівню і Бережницю. На табір стали у с.Бережниця, де місцева бабця пригостила нас парним молоком, яке було знищене на місці.
    Відстань за день – 48,6 км, час – 2 год. 57 хв. + таскання по Чорногорі.

    День 14.

    1 (141)З Бережниці на хребет веде «дорога тисячі воріт», які ми задовбалися відкривати і закривати. До того ж ще й у Бормана тріснуло кріплення багажника. Але багажник був поремонтований, ворота пройдені і почалась кінська стежка темним лісом, яка вивела нас на глиняне мєсіво, яким ми зсунулись у село Шепіт. Там нас люб’язно пригостили молоком на шару. А ще там знаходяться водоспади, до яких ми і прямували. Потім були Шешорські водоспади, Косів і місцева «Косогара» (так ми прозвали косівські пороги), Черемош і пряма дорога на Чернівці через м.Вижниця. На табір стали біля села Мілієве, на сінокосі і під дуже рясною черешнею.
    Відстань за день – 77,8 км. Час в сідлі – 5 год. 46 хв.

    День 15.

    1 (151)Останній день. З самого ранку ми сидим під черешнею з банками і хто з чим може і трамбуємо туди ягоди для перекусу в поїзді. Запас, однако…
    До Чернівців залишилось 55 кілометрів і ми їх подолали за дві години!
    Потім ще була фотосесія біля знаку «Чернівці» і памойка в Пруті, щоб у поїзді не відлякувати людей «молодецьким духом». А ще була екскурсія по місту під дощем (в мене після тої бруківки боліла щелепа) і дорога додому. А потім ще був нічний 25-ти кілометровий марафон до Умані через ліс, де я мало не лишив свої підошви у болоті.

    Ось так і завершився наш похід. За 15 днів проїхали-пройшли-проповзли-перетнули-перебрели купу перевалів, хребтів і вершин, доріг і бездоріжжя, стежок і річок…відвідали 20 водоспадів і накрутили 830 км.
    Велосипеди вижили.

    Є що сказати?

    СТАРТ: 08/07/2011
    812 км Закарпатська область UA
    Отримати напрямок

    Складність:

    Учасники мандрівки:

    RocknRoll та borman