Одноденне соло в Сколівських Бескидах

Ямельниця
  • Загальна відстань: 35 км
  • Останнім часом все рідше вдається вибиратися бодай на одноденні вилазки роверові в гори. Тому кожен такий виїзд – це очікувана подія, від якої хочеться отримати максимум, витиснути все до останнього… Днями мені вдалось втекти в гори, причому це була дійсно втеча – околиці села Ямельниця, які я вже віддавна мріяв дослідити, малолюдні. Тут можна сповна насолодитись тишею і відпочити розумом від щоденної міської метушні.

    Подвійну радість від такої втечі я отримав ще й тому, що мій велогараж напередодні поповнився яскравим представником туристичних МТБ роверів – Marin Pine Mountain. Тепер це модно називати adventure bike або bikepacking ровер. Це хромолева машина на 27,5″+ колесах з широченним 780 мм кермом і можливісттю прикрутити до рами безліч підфляжників, кріплень тощо. Тепер залишається сподіватись, що цей мій ровер буде часто використовуватись за призначенням.

    Куроче, десь біля 6-ої ранку запакувався я в машину зі своїм новим конем і погнав до Ямельниці, яка розташована заледве 15 км від Верхнього Синьовидного. На під’їздах до гір ранкове яскраве сонце, що освітлювало безхмарне небо, заховалось за пухкою ковдрою. Повернувши в Верхньому Синьовидному в напрямку Ямельниці, я опинився в іншому світі. Де-не-де з-поміж туману виринали вершечки навколишніх гір, а сонце, яке проривалось променями крізь цю ранкову пелену, надавало їй кольору золота…

    Ох, пам’ятаю я один із перших моїх виїздів на ровері із бескидівцями до Гуркала та Урицьких скель! Тоді це була не дорога, а випробовування п’ятої точки ровериста. Тепер – це новий асфальт, яким я швидко долетів до в’їзду в село, де й припаркував машину і пересів на ровер.

    Початковий план – об’їхати пасма гір між долинами річок Стрий та Стинавка на півдні та півночі відповідно. На заході крайня точка – Східниця. Я колись планував там організовувати марафон, тому трек був готовий, хоча й накліканий. Початок дороги виявився дуже приємним, часом вдавалось вихопити з-поміж дерев панорами на густо залиті мглою молочні долини Стрия та його приток. Кам’яною битою гірською дорогою їхалось легко, широчезні 2,8″ покришки пом’якшували дрібні нерівності, а переїжджати через струмки або залиті водою колії було легко наче маленькі калюжки на рівненькому асфальті. Завдяки ранішньому свіжому повітрю дихалось на повні легені, і я незчувся як був на вершині гори Чупрів, де моя легка подорож закінчилась і я змушений був пробиратись через зарослі, які старанно приховували від моїх очей залишки старої дороги.

    Десь пів-кілометра таких пробирань через зарослі, трохи обдерті ожиною ноги, і я вибрався на симпатичну лісову дорогу, яка траверсувала якусь гору. Місцями вона перетворювалась на вузьку стежку з технічними елементами у вигляді каміння, різких поворотів і інших природних перешкод. Час-від-часу, наче мовчазні охоронці обабіч дороги, траплялись величезні кам’яні брили. Як вони тут опинились, вчені й досі не мають єдиного пояснення. Закінчилась ця дорога швидкісним спуском до околиці села. Таке фанове катання мені подобається))) 

    Далі трек повів мене вузькою стежинкою, що проходила незвичної краси ущелиною. Тут протікало декілька струмків, які єднались і продовжували свій шлях до Стрия. Приємні мелодії води захоплювали і дарували відчуття спокою. Ідеальне місце для медитацій.

    Так, переходячи-переїжджаючи-перестрибуючи ці струмки, я вибрався до кам’яних утворень Кикошів Камінь. Це комплекс із кількох велетенських каменів, які сягають кільканадцять метрів заввишки. Насправді, вражають навколоямельлницькі камені – це диво природи варте того, щоб провести тут не один день.

    Далі знову була здичавіла дорога, яку я вирішив не штурмувати. На цей раз я піддався і поїхав іншим шляхом, з’їхавши попередньо до центру села Ямельниця широкою полониною, з якої відкривались прекрасні панорами на навколишні гори. Потім рушив на північ сільською вулицею, яка виявилась дуже мальовничою, особливо в барвах ранньої осені. Яблуні та груші, рясно обліплені плодами, прикрашали чи не кожне подвір’я; де-не-де ліниво вилежувались собаки, гріючись на сонці; а зі схилів гори Пессі всю цю красу споглядали кам’яні брили Шиятого Каменю та Циганського Каменю.

    Так повільно крутячи педалі вгору, я видерся на гору Повзоло, що височіє над селом Орів, і рушив на північний захід гірським пасмом.

    Воно закінчилось також дуже приємним данхілом до долини річки Стинавка, яку я перейшов вбрід і почав видиратись на протилежну гору. Бо після кожного данхілу нас, зазвичай, чекає апхіл.

    Цього разу він був дуже важким. Стрімка дорога поміж садами, які прикрашають маленькі дерев’яні будиночки гірських мешканців, давалась мені дуже важко. Градієнт зашкалював, тверде стабільне покриття дороги відсутнє – то трава, то сипке каміння… І як вони тут живуть? Як користуються благами цивілізації? Що роблять тут взимку? Задаючись такими питаннями, я виперся на якусь гору і зробив паузу для перекусу і відпочинку.

    Якесь дивне відчуття завжди виникає, коли слухаєш гірську тишу. Вона таємнича, вона змушує задуматись над питаннями, які зазвичай губляться в рутині щоденних проблем. Ця тиша ніби нагадує, що серед благ цивілізації є й речі, які благами важко назвати… І тоді розумієш людей, які живуть в таких місцях. Вони не сповна користуються цими благами, проте у них вдосталь інших благ – благ природи. А вони більш цінні, більш зрозумілі для нашого людського єства.

    Потім я вибрався на широку кам’яну дорогу, звідки частково відкрилась панорама на Трускавець. Цікаве місце, оскільки на північ звідси практично рівнинний ландшафт, а на всі інші сторони світу – гори. Цією дорогою, змалювавши кільце через Цюхів Верх та нафтовидобувну базу, повернувся назад до Ямельниці.

    Ще трохи поблукавши серед кам’яних утворень на горі Дідів Верх, я з’їхав до машини.

    Кожна така коротка подорож залишає по собі враження, які ще довго виринають в пам’яті. Дуже хочеться повернутись в Ямельницю ще, адже тут залишилось ще стільки не дослідженого мною. Тут хороші місця як для велоподорожей, так і для піших прогулянок вихідного дня. Що я, мабуть, і зроблю через тиждень 😉

     

    Є що сказати?

    СТАРТ: 30/09/2018

    Складність:

    Учасники мандрівки:

    Chaban