Судети на ровері або Sudety bikepacking
ЧОМУ СУДЕТИ?
Під час чергової поїздки в Польщу змушений був залишитись тут на вихідні. Хороша погода змусила задуматись над планами на найближчі три дні. Однозначно, кортіло випробувтаи свій Marin Pine Mountain на довшій дистанції, ніж я це робив в одноденній вилазці в околицях Ямельниці. Було кілька варіантів – катання десь поблизу Варшави, дводенна подорож в Góry Świętokrzyskie або вибратись в трохи вищі гори. Аналіз мапи Польщі та транспортної інфраструктури допоміг мені визначитись та обрати для подорожі Судети. Це територія на південь від Вроцлава, що межує із Чехією. План виглядав наступним чином – доїхати машиною до Вроцлава, сісти там на потяг до Мєндзилєся (Międzylesie), велосипедом доїхати до Валбжиха (Wałbrzych), де сісти на потяг назад до Вроцлава.
В четвер ввечері, зробивши закупи та зібравши все необхідне в одну купу, почав пакувати це все у свої байкпакерські торби fast-n-light. Після тесту такої підсидільної торби, яку взичив у Хвішного, вирішив придбати собі цілий кумплект))) Виявилось надзвичайно зручно. Особливо, враховуючи той факт, що в маленькому наплечнику тільки найбільш необхідні дрібні речі, а спина вільна від навантажень. Найцікавіше, що ані при данхілах кам’яними трейлами, ані на швидкісних спусках серпантинними дорогами, не відчувалась наявність сумок на велосипеді і не було жодного відчуття некерованості. Вирішив їхати без намету, оскільки в Судетах достатньо туристичних притулків та агротуристичних садиб.
П’ЯТНИЦЯ
На наступний день вранці я виїхав у Вроцлав. По дорозі в Лодзі залагодив деякі робочі справи і вже біля 3-ої години по обіді пив каву біля вокзалу у Вроцлаві. Переодягнувшись та залишивши машину на одній із вулиць поблизу вокзалу, я рушив на перон.
Прибув сучасний потяг компанії Koleje Dolnośląskie, щось типу як наша електричка, але трошки комфортніше))) Через дві години приємної подорожі я висів на станції Домашкув (Domaszków), оскільки до хостелу, де я безпосередньо під час подорожі забронював нічліг, було ближче саме з цієї станції. Ще 7 км і я в нормальних умовах готуюся до сну, в передчутті цікавої подорожі…
СУБОТА
З першими променями сонця я прокинувся, легенько перекусив і покрутив назустріч пригодам) Перший апхіл – виїзд на гору Снєжнік (Śnieżnik) – довжиною біля 15 км. Через гору проходить кордон з Чехією, тому я неодноразово пересікав кордон туди-сюди, використовуючи переваги Євросоюзу)))
Їхалось легко, на початку асфальтна дорога петляла поміж маленькими будиночками та гарно впорядкованими подвір’ями, потім почалась живописна шутрова дорога, яка через якись час стала класним кам’яним трейлом. До речі, на цьому трейлі не витримало своєї долі кріплення моєї action cam і потім довелось проводити фільмування з рук.
Якось легко крутилось під гору. Чи то відпочив добре, чи просто бажання якнайшвидше дістатись вершини надавало сил… Незабаром я дістався туристичного притулку під вершиною Снєжніка, де й злопав налисник з чорницями, запивши це чаєм з цитриною.
Початковий план не передбачав заїзду на саму вершину гори, але відповідь бармена з притулку на запитання чи виїжджають на гору на велосипедах – “Дехто виїжджає” – змусила мене перевірити чи я відношусь до тих “дехто”, та й час мене не обмежував… Трохи їхав, трохи йшов… Впорався я максимум за півгодини, і не пошкодував. Краєвиди вражаючі, легенька мгла, наче тонка вуаль, прикривала долини між горами. Невелика кількість людей як на гори в Польщі, дозволяла вповні насолодитись відчуттям свободи, яке дарують гори.
