Судети на ровері або Sudety bikepacking

Domaszków-Snieżnik-Lądek Zdrój-Bardo-Srebrna Góra-Głuszyca-Wałbrzych
  • Загальна відстань: 222 км
  • ЧОМУ СУДЕТИ?

    Під час чергової поїздки в Польщу змушений був залишитись тут на вихідні. Хороша погода змусила задуматись над планами на найближчі три дні. Однозначно, кортіло випробувтаи свій Marin Pine Mountain на довшій дистанції, ніж я це робив в одноденній вилазці в околицях Ямельниці. Було кілька варіантів – катання десь поблизу Варшави, дводенна подорож в Góry Świętokrzyskie або вибратись в трохи вищі гори. Аналіз мапи Польщі та транспортної інфраструктури допоміг мені визначитись та обрати для подорожі Судети. Це територія на південь від Вроцлава, що межує із Чехією. План виглядав наступним чином – доїхати машиною до Вроцлава, сісти там на потяг до Мєндзилєся (Międzylesie), велосипедом доїхати до Валбжиха (Wałbrzych), де сісти на потяг назад до Вроцлава.

    В четвер ввечері, зробивши закупи та зібравши все необхідне в одну купу, почав пакувати це все у свої байкпакерські торби fast-n-light. Після тесту такої підсидільної торби, яку взичив у Хвішного, вирішив придбати собі цілий кумплект))) Виявилось надзвичайно зручно. Особливо, враховуючи той факт, що в маленькому наплечнику тільки найбільш необхідні дрібні речі, а спина вільна від навантажень. Найцікавіше, що ані при данхілах кам’яними трейлами, ані на швидкісних спусках серпантинними дорогами, не відчувалась наявність сумок на велосипеді і не було жодного відчуття некерованості. Вирішив їхати без намету, оскільки в Судетах достатньо туристичних притулків та агротуристичних садиб.

    П’ЯТНИЦЯ

    На наступний день вранці я виїхав у Вроцлав. По дорозі в Лодзі залагодив деякі робочі справи і вже біля 3-ої години по обіді пив каву біля вокзалу у Вроцлаві. Переодягнувшись та залишивши машину на одній із вулиць поблизу вокзалу, я рушив на перон.

    Wrocław Główny

    Прибув сучасний потяг компанії Koleje Dolnośląskie, щось типу як наша електричка, але трошки комфортніше))) Через дві години приємної подорожі я висів на станції Домашкув (Domaszków), оскільки до хостелу, де я безпосередньо під час подорожі забронював нічліг, було ближче саме з цієї станції. Ще 7 км і я в нормальних умовах готуюся до сну, в передчутті цікавої подорожі…

    В польській електричці

    СУБОТА

    З першими променями сонця я прокинувся, легенько перекусив і покрутив назустріч пригодам) Перший апхіл – виїзд на гору Снєжнік (Śnieżnik) – довжиною біля 15 км. Через гору проходить кордон з Чехією, тому я неодноразово пересікав кордон туди-сюди, використовуючи переваги Євросоюзу)))

    Їхалось легко, на початку асфальтна дорога петляла поміж маленькими будиночками та гарно впорядкованими подвір’ями, потім почалась живописна шутрова дорога, яка через якись час стала класним кам’яним трейлом. До речі, на цьому трейлі не витримало своєї долі кріплення моєї action cam і потім довелось проводити фільмування з рук.

    Якось легко крутилось під гору. Чи то відпочив добре, чи просто бажання якнайшвидше дістатись вершини надавало сил… Незабаром я дістався туристичного притулку під вершиною Снєжніка, де й злопав налисник з чорницями, запивши це чаєм з цитриною.

    Початковий план не передбачав заїзду на саму вершину гори, але відповідь бармена з притулку на запитання чи виїжджають на гору на велосипедах – “Дехто виїжджає” – змусила мене перевірити чи я відношусь до тих “дехто”, та й час мене не обмежував… Трохи їхав, трохи йшов… Впорався я максимум за півгодини, і не пошкодував. Краєвиди вражаючі, легенька мгла, наче тонка вуаль, прикривала долини між горами. Невелика кількість людей як на гори в Польщі, дозволяла вповні насолодитись відчуттям свободи, яке дарують гори.

    Виїзд на Снєжнік (Snieżnik)
    Тут було б приємніше їхати вниз…
    І тут теж
    Чехія
    Прикордонний стовбець
    На Снєжніку (Śnieżnik) 1426 мнрм
    Руїни оглядової вежі
    Так виглядала оглядова вежа на Снєжніку

    Цікава історя з оглядовою вежею на Снєжніку. Вона мала щось біля 30 метрів заввишки, а зруйнована була спеціально (підірвана) через занедбаний стан десь у 70-их руках. Хоча зруйнувати її вдалось тільки після 2-ої спроби і заклавши подвійний заряд вибухівки. Тому в декого є сумніви щодо реальної причини знищення вежі.

    Покрутившись кілька хвилин на вершині, я почав свій спуск. Оскільки я не планував підйом на гору, то й спуск вийшов імпровізований. Я намацав яку стежку, ніби у вірному напрямку, і помчав нею вниз. Щоправда, довелось трохи попереносити ровер через завали.

    Прикольний трейл
    Мапи я перед від’їздом прикупив у Декатлоні

    Так, трохи трейлів, трохи напівзарослих доріг, і я знову вибрався на запланований маршрут. Взагалі, веломаршрути тут прокладають в більшості траверсами, шутровими дорогами. Тому, при бажанні можна здійснити не тільки хардкорну покатульку в горах, а покататись в легкому режимі з плавними градієнтами. Крім того, їздити за допомогою мапи та маркування дуже приємна справа.

    Ще трохи, і я доїхав до перевалу Клодське Сідло (Kłodzke Sedło), звідки ідеальним асфальтом з’їхав до наступного шутрового перевалу, біля підніжжя якого я й пообідав на березі потічка.

    Деколи шкодував, що я не на шосері)))
    Китайськи пальник непогано виконував свою функцію, поки я його на тому ж місці й не забув)))

    Після обіду я почав підйом перевалом, який взимку виконує роль бігової лижної траси. На самому хребті – асфальтовані доріжки. Одним словом, тут є що робити зимою… Не дивуюсь я, чому в Польщі так розвинутий біговий лижний спорт – створення умов та інфраструктури просто не може залишатись осторонь активних людей, які хочуть спробувати щось нове.

    Але найважливіше – це краєвиди! Вони тут особливі. Чарівниця-осінь підкреслює всю цю красу, додаючи до зелені смерек та модрин, жовті та червоні тони листяних дерев та кущів. Силуети гір лоскочуть око своїми плавними лініями – деякі наче величезні стіни нависають над долинами, інші острівцями виринають з полів, омиті гірськими потоками. Тихе падіння листя надає панорамі золотаві відблиски, незліченна кількість струмків доповнює музику кольорів приємним фоном а безхмарне небо обрамлює цю неповторну гаму барв і тіней.  Зупинки для перепочинку чи фото часом затягувались на довше – важко було відірвати погляд і змусити себе їхати далі…

    Судети – це кілька парелельних гірських систем, що простягаються з північного заходу на південний схід. Вони утворюють між собою величезні простори – котловини. Всі ці системи різняться між собою висотами, рослинністтю, характером схилів та грунтами. Так, за ці дні я проїхав Masyw Śnieżnika, Gory Bialskie, Gory Złote, Gory Bardzkie, Gory Sowie, Gory Suche. До речі, остання гірська система, проїжджаючи яку я не зустрів жодного струмка. Видно, назва дійсно заслужена.

    Десь біля Łądek Zdrój

    Потім було село Стари Гєральтув з його типовою судецькою архітектурою, ще один невеличкий перевал і я з’їхав до Льондек Здрою (Łądek Zdrój). Маленьке містечко, відоме своїми джерелами, якими лікують ортопедичні, ревматичні та невралгічні розлади. Вважається найстаршим курортом в Польщі. Тут я одним махом втиснув піццу, поїдаючи яку домовився про оренду номеру в якомусь приватному будинку. Після чого відвіз туди речі, прийняв душ і поїхав ще покататись містом, принагідно зазирнувши до кав’ярні на десерт)))

    Łądek Zdrój. Міст через річку.
    Pump-track
    Найстаріша здравниця Польщі
    Заслужив 😀

    На окрему увагу заслуговує Strefa MTB Sudety. Це система шляхів та стежок, які розбудовуються по всіх Судетах. Причому, часто ці стежки висипаються таким способом як на фото памптреку вище. У них своя система навігації та інформаування про складність маршрутів, перепад висот та мап маршрутів. Є дуже велика кількість синглтреків. Одним словом, сумувати любителю MTB тут не доведеться.

    НЕДІЛЯ

    Напрочуд легко прокинувся вранці, хоча Гармін показував 70 км та 2500 метрів набору. Проїхав кількома вуличками сонного містечка, зустрівши тільки якусь пані, що вигулювала собак. Виїхав на вузьку дорогу, що вела мене до наступних гірських перевалів та сповнених враженнями кілометрів. 

    Бардські Гори (Bardzkie Góry) запам’ятались мені красивим траверсами, приємними шутровими дорогами і, особливо, перевалом, з’їхавши з якого я потрапив до Бардо (Bardo). Красиве старе місто на березі ріки Ниса Клодзка (Nysa Klodzka). Тут я пообідав в місцевій їдальні, зробив кілька фото (шкода, що центральна частина майже повністтю була в процесі ремонту) та поїхав далі. Ще в околицях Бардо я зловив снейк скін. Хто б міг подумати, але 2,8″ гуму також можна пробити))) Я не дуже засмутився з цього приводу – заклеїв дзюри (заклеїти виявилось швидше, ніж дістати запасну камеру із сумки) і рушив своєю дорогою.

    Bardo
    Bardo

    Ще кілька кілометрів, і я добрався до містечка Сребрна Гура (Srebrna Góra), яке відоме своїми оборонними фортами, вибудуваними в часи, коли Судети були під владою Прусії. Дуже гарне розташування у вузькій долині серед гір, атмосфера старовинного міста та дві твердині, що височіють над містом, роблять його своєрідною перлиною Судетів. Також Сребрна Гура відома тими ж таки велосипедними сингл треками, вибудованими Strefa MTB Sudety. Покрутившись навколо форту, спустився сингл треком в містечко на каву. Неочікувано для себе, відразу над кафе й знайшов для себе номер на цю ніч. Випив кави, закупився в сусідньому магазині на наступний день, і пішов відпочивати.

    Форти у Srebrna Góra

    Мури фортеці
    Сингл трек
    Стежка навколо фортеці. Ліворуч видніються мури за деревами.
    Мури фортеці
    Srebrna Góra

    ПОНЕДІЛОК

    Ранок понеділка видався найбільш прохолодним, хоча 5км апхіл з центру містечка добре розігрів мої м’язи.

    Попереду мене чекали ще два різних гірських масиви, що обіцяло нові враження і нові панорами. Першими були Sowie Góry. Знову прекрасно прокладені веломаршрути. Дорога траверсувала хребет трохи із сходу, потім із західної сторони, відкриваючи все нові та цікаві панорами. Знову трохи покатався місцями, де взимку прокладаються лижні траси. Якже ж хочеться повернутись сюди вже з лижами)))

    З оглядової вежі

    Біля черогового струмка, де я поповнював запаси води, натрапив на таку капсулу з якимись папірцями. Відкривши її, я виявив що це гра geocaching.pl Ідея полягає в тому, щоб знаходити сховки і ділитися цим на сторінці. Детальніше – за посиланням.

    Потім був смачний обід в місцевій корчмі біля підніжжя гірськолижних витягів у селі Жечка (Rzeczka). І через черговий перевал я доїхав до містечка Глушиця (Gluszyca), звідки почався підйом до Гір Сухих (Gory Suche). 

    Дуже хотілося у воду, але якось було занадто вітряно

    Через якісь маленькі поселення я видерся на хребет, по якому проходить кордон між Чехією та Польщею. І так поїхав собі, проїжджаючи то праворуч, то ліворуч від кордону. Знову, дивлячись на карту регіону, можна побачити ціле мереживо велосипедних стежок. Шутрові та грунтові стежки долались кілометр за кілометром, а фініш подорожі, нажаль, невпинно зближувався… Проїжджаючи попри гірський притулок Анджеювка (Andrzejówka), я зупинився на перекус вже традиційними для подорожі налисниками з чорницями з кавою по-турецьки, яку зустріти нині вкрай важко. А тут гори, налисники, кава… Еееееех.

    Ще кілька км і я вже у Валбжиху на вокзалі. Приїхав якраз за 10 хв до відправлення потяга, які їздять звідси до Вроцлава майже щогодини. Через якусь годину я вже пакувався до машини і виїздив з Вроцлава назад до Варшави.

    Сподіваюсь повернутись сюди ще і дослідити інші вершини та маршрути в Судетах. Але це вже на наступне літо…

    Є що сказати?